Як політичні чвари і економічна безграмотність мало не погубили «Просвіту»

Як політичні чвари і економічна безграмотність мало не погубили «Просвіту»

 
 
00:00 /
 
1X

У проекті ХРОНОГРАФ на сайті EtCetera ми говоримо про тих людей, події та явища в історії України, про яких вам навряд чи розповідали в школі чи вузі.

Товариство «Просвіта» з’явилося в 1868 році, і з тих пір було справжнім центром розвитку української культури. В умовах австро-угорської, а потім польської влади саме «Просвіті» доводилося грати роль то міністерства культури, то міністерства освіти, то академії наук. Втім, про це можна почитати і в шкільному підручнику історії. А ми, як завжди, поговоримо про те, чого в підручнику немає. А саме – про те, як у кінці 1920-х років «Просвіта» мало не загинула. Це могло статися через розборки політиків і нерозумне господарювання. Але про все по порядку.

Від самого початку «Просвіта» була організацією неполітичною. У ній співпрацювали прихильники і активісти різних, часто протилежних за поглядами партій – від націоналістів до комуністів. Так тривало до тих пір, поки  найбільша та найвпливовіша партія Західної України – Українське національно-демократичне об’єднання, або УНДО, – не вирішила взяти все культурне життя краю під свій контроль. Це була центристська партія, яка об’єднувала місцевих бізнесменів, землевласників, адвокатів, редакторів газет, словом, тодішній істеблішмент. А її головним конкурентом була ліва Українська соціалістична радикальна партія (УСРП), засновником якої, до речі, був той самий Іван Франко.

Соціалісти-радикали мали значну вагу в «Просвіті», очолювали багато місцевих філій товариства і засідали в центральному керівництві. Націонал-демократам це зовсім не подобалося. Користуючись тим, що голова товариства був їхній однопартієць, професор Михайло Галущинський, вони почали витісняти конкурентів з керівництва «Просвіти». До 1929 року націонал-демократи вже могли святкувати перемогу. Однак ця перемога мало не обернулася крахом всієї організації.

Вся справа в тому, що професор Галущинський був шанованою в краї людиною, щирим патріотом і дійсно хотів для «Просвіти» тільки добра, але ось господарник і організатор з нього був нікудишній. Він будував грандіозні плани розвитку суспільства, але дуже скоро виявилося, що грошей на реалізацію цих планів катастрофічно не вистачає. Але Галущинський, як йому здалося, знайшов вихід. Він закупив у відомого коломийського видавця Якова Оренштайна велику кількість книг, виданих ще в кінці 1910-х років. Глава «Просвіти» сподівався перепродати ці книги і, таким чином, поліпшити фінансове становище організації.

Але щось пішло не так.

Виявилося, що літературу, куплену «Просвітою», ніхто не хоче читати. Загалом, нічого дивного: книги ж були опубліковані десять років тому, а написані – ще раніше. Серед них був, наприклад, «Скошений цвіт» Володимира Барвінського, вперше виданий ще в 1877 році. Ясна річ, що читачам подібного роду література була просто нецікава: читачі хотіли новинок. А, по-друге, закупівля книг обійшлася Галущинському в круглу суму (причому у валюті), тому, щоб отримати прибуток від перепродажу, «Просвіті» довелося значно завищити ціну. Коротше, мотлох, та ще й утридорога …

Дуже скоро стало зрозуміло, що продати книги не вдасться. А на їх купівлю «Просвіта» витратила значну частину своїх заощаджень. Організація стояла на порозі банкрутства. Націонал-демократам у керівництві «Просвіти» не залишалося нічого іншого, як звернутися до конкурентів – тим самих соціалістам-радикалів, яких вони ще зовсім недавно витісняли з товариства. Ті, на щастя, вирішили, що порятунок важливого культурного центру важливіше, ніж політичні образи. У УСРП проаналізували фінансовий стан «Просвіти» і розробили план виведення її з кризи. На чергових загальних зборах організації соціалістів-радикалів вже зустрічали оплесками. Збори обрали заступником голови «Просвіти» доктора Карла Коберського, відомого соціаліста-радикала і, за сумісництвом, одного з кращих українських економістів того часу. Завдяки діяльності Коберського, «Просвіту» вдалося врятувати.

Щоправда, ця історія нічому не навчила націонал-демократів. Минуло кілька років, і УНДО знову почала війну з соціалістами-радикалами за те, хто в «Просвіті» головний.

Такі справи.

На сьогодні все. Якщо у вас є що сказати – не мовчіть, залишайте ваші думки і пропозиції в коментарях під записом і не забувайте слухати нас на сайті EtCetera.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами