Влада соцмереж: як політики керують нами через Фейсбук і Твіттер

Дональда Трампа іноді називають «президентом епохи Твіттера». Тим часом в Україні політики тільки починають розуміти, наскільки важливі в сучасному світі соціальні мережі.

ТРОЛЛЬ У БІЛОМУ ДОМІ. Дональд Трамп сам не приховує, що став президентом багато в чому завдяки соцмережам. І дійсно, більшість великих американських ЗМІ фактично бойкотували його виборчу кампанію. Зате і сам Трамп, і його команда, і його прихильники з руху alt-right активно освоювали соціальні мережі. Результат відомий.

Цікаво, що, очоливши країну, Дональд Трамп продовжує спілкуватися зі світом через Твіттер. «Я використовую соціальні мережі не як президент, а як сучасний президент», – заявив він. Заявив, природно, теж у Твіттері.

В УКРАЇНІ. Серед вітчизняних політиків важливість мережі першою усвідомила, ймовірно, Юлія Тимошенко. В усякому разі, ще в 2008 році в українському політичному сленгу з’явилося поняття «юлеботи». «Билися» вони, в основному, в коментарях до статей на «Українській правді» – соцмережі тоді ще не були настільки популярні.

Справжній прорив стався в 2014-2015-х роках. Експерти навіть говорять про віртуалізацію української політики. Тепер наявність сторінки в соцмережі для політика стала не просто даниною моді, але об’єктивною необхідністю. А гонитва за передплатниками і лайками перетворилася на важливу частину роботи передвиборних штабів.

ПЕРЕВАГИ МЕРЕЖ. Чому так відбувається? Політики і політтехнологи зрозуміли, що соцмережі – потужний інструмент агітації і пропаганди, за допомогою якого можна скерувати громадську думку в потрібний бік. Звичайно, телебачення і газети дають більшу аудиторію. Але реклама на ТБ або в пресі – набагато дорожча і не всім доступна. Нарешті, ЗМІ завжди можна звинуватити в заангажованості та брехливості (на цьому, до речі, багато в чому будувалася виборча кампанія Трампа). Тим більше що блогери і лідери громадської думки (ломи) нерідко самі роздмухують недовіру до професійних журналістів.

ПІД КОНТРОЛЕМ. Соціологи стверджують, що близько двох третин українців постійно користуються інтернетом. Тож настрої в мережі можна вважати відображенням настроїв у суспільстві. Тому не дивно, що і в Адміністрації президента, і в силових відомствах, і в штабах партій активно моніторять тенденції в соцмережах. А деякі політики навіть намагаються особисто бути в тренді. У минулому році Роман Безсмертний розповідав в ефірі телеканалу NewsOne, що президент Петро Порошенко постійно сидить в соцмережі під чужими іменами. А недавно журналісти «підловили» депутата Володимира Литвина, коли той лайкав пости в Фейсбуці з аккаунта якогось Антона.

ЖИВІ І МЕРТВІ. Втім, до Твіттера Трампа українським політикам поки що далеко. На думку фахівців, сторінки більшості представників вітчизняної політичної еліти в соцмережах ведуть співробітники прес-служби. На таких сторінках особистого – вкрай мало. Тим більше виділяються на загальному тлі ті політики, які самі «живуть» на своїх сторінках, уникають канцелярщини і казенних формулювань і відповідають на коментарі. В цьому плані варто згадати главу МВС Арсена Авакова, який навіть заслужив прізвисько «міністр Фейсбуку».

ЕЛЕКТРОННА ГРЕЧКА. Ще не так давно політикам доводилося набирати передплатників в соцмережах практично «вручну». Можна згадати, наприклад, колишнього мера Одеси Олексія Костусєва, який зобов’язав своїх підлеглих зареєструватися в Фейсбуці і регулярно лайкати і коментувати свою сторінку. А на апаратних нарадах в мерії міський голова картав керівників департаментів, які не забезпечили належну кількість лайків.

Сьогодні такі зусилля виглядають наївно. У розпорядженні політиків – армії ботів і «підгодованих» помічників. Звичайно, «мертві душі» не зможуть проголосувати за політика на виборах. Але десятки тисяч передплатників і тисячі лайків однозначно додають авторитету і вагомості в очах виборців. Зрештою, якщо мережі ботів і «придворні» блогери існують – отже, вони ефективні.

ЗАГАЛОМ, розвиток інформаційних технологій несе з собою не тільки прогрес, але й загрози. А поки українське суспільство сперечається про те, як подолати апатію виборців і побороти непереможну «гречку», перед молодою українською демократією з’являються нові виклики.

Фото: Ракурс

Читайте також: РІК БЛОКУВАННЯ ВКОНТАКТЕ: ЧОМУ НЕ ВСІХ ВИКУРИЛИ

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами