Урок історії: як 100 років тому в Україні дбали про воїнів-інвалідів

Україна не вперше стикається з необхідністю забезпечити гідне життя воїнам, які отримали інвалідність під час бойових дій. У 1918 році з фронтів Першої світової повернулися воїни, багато з яких втратили працездатність і залишилися без засобів до існування. Про те, як Гетьманат Павла Скоропадського впорався з цим завданням, розповіла професор, доктор історичних наук Любов Жванко на Міжнародній науковій конференції «Україна в ХХ-ХХI століттях: на шляху гідності і свободи», яка проходила в Києві в 2017 році.

НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ. Одним з напрямків соціальної політики Української держави була турбота про учасників Першої світової війни. Міністерство народного здоров’я і державної опіки створило відділ у справах покалічених солдатів, який відповідав за лікування таких воїнів, постачання їх протезами, дбав про божевільних, сліпих, глухонімих, а також забезпечував освіту і профнавчання покаліченим солдатам, надавав трудову і юридичну допомогу.

ПЕРЕРАХУВАЛИ. Тоді ж, вперше на території колишньої Російської імперії, ветеранів-інвалідів перерахували. Їх виявилося 184 тисячі. Після цього всіх поділили на чотири групи:

1 ті, кому необхідне лікування;

2 ті, хто потребують протези;

3 частково працездатні;

4 ті, кому потрібна юридична допомога.

КОМУВИЧІ. Для допомоги інвалідам створили «комувичі» – «комітети воїнів-калік». Ці організації фінансувалися з держбюджету і за рахунок пожертвувань. Вони займалися організацією госпіталів, притулків і навчальних закладів.

На лікування за державний рахунок інвалідів брали санаторії Одеси і Криму, лікарні Катеринослава (Дніпра), Полтави, Луцька.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Держава також забезпечувала «воїнів-калік» пенсіями, безкоштовними продуктовими пайками та промисловими товарами. У Харкові, Полтаві, Катеринославі, Одесі, Маріуполі, а також на Волині налагодили виготовлення протезів, причому черга на їх отримання була розписана до 1924 року.

ПРАЦЮЙТЕ. Важливим напрямком державної підтримки інвалідів війни стала також «організація трудової допомоги» через мережу майстерень і професійних курсів. Працездатних інвалідів навчали нескладним професіям, щоб вони могли самостійно заробляти собі на життя.

Чинний тоді міністр охорони здоров’я Всеволод Любинський заявляв, що допомога інвалідам повинна бути не благодійна, а трудова: люди повинні відчувати себе повноправними громадянами, а не утриманцями держави. Тому ветеранів навчали швейній та шевській справі, різьбі по дереву, гончарству. Діяла мережа курсів рахівників, бухгалтерів, касирів, комірників.

На Катеринославщині і Полтавщині були організовані курси садівництва, городництва, електротехніків, бджільництва, консервування овочів. Також можна було отримати художню освіту.

ПІЛЬГИ. У Харкові для непрацездатних інвалідів діяв безкоштовний проїзд у міському транспорті. У деяких регіонах інвалідам війни, вдовам і дружинам військовополонених безкоштовно видавали землю і саджанці фруктових дерев.

З юридичних питань інвалідів консультували спеціально створені бюро.

УРОК ІСТОРІЇ. Усі зусилля Української держави, а пізніше і УНР, зруйнував прихід більшовиків. Проте сучасній Україні є чому повчитися у Гетьманату. Хоча б тому, як ефективно забезпечити нормальні умови життя ветеранам, які отримали інвалідність під час боїв.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами