Українці частіше обирають гуманітарні спеціальності: чому це проблема?

У 2018 році 76% випускників українських шкіл подали заяви на вступ до вищих навчальних закладів. Велика їх частина пов’язала своє життя з гуманітарною спеціальністю. EtCetera з’ясовував, чому абітурієнти не йдуть в інженери, а престижні педагогічні спеціальності «збирають аншлаги».

ПЕРЕКІС – це головна характеристика сучасної української освіти. Він присутній не тільки у співвідношенні фахівців з вищою освітою і середньо-спеціальною (усі прагнуть вступити до університету, у той час як ринок праці потребує фахівців робочих напрямків). Перекіс також очевидний у співвідношенні абітурієнтів на факультетах гуманітарних і точних наук. Юні українці хочуть вивчати граматику і комунікації, а не хімію і математику. За підсумками вступної кампанії 2018 року, у системі було зареєстровано майже 76 тисяч заяв від вступників, які хочуть вивчати філологію, а більше 22 тисяч абітурієнтів захотіли стати психологами. При цьому в числі гуманітаріїв велика частина – майбутні педагоги.

За словами генерального директора директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН Олега Шарова, на всі педагогічні спеціальності цього року було подано майже 82 тисячі заяв.

Проблема в тому, що ні Україні, ні світу таку кількість гуманітаріїв не потрібна, а потрібні ті, хто щось виробляє і здійснює внесок в економіку.

ЧОМУ ТАК? Експерти називають кілька причин «гуманітаризації» вищої освіти в Україні.

«Обов’язковість» диплома. Через те, що ринок праці сьогодні вимагає у претендентів наявності хоч якоїсь «корочки», абітурієнти вибирають найпростіший шлях її отримання. Медицина – це довго, економіка – складно, інженерію вкрай важко вивчати заочно.

Засновник платформи EduFuture Володимир Співаковський вважає, що абітурієнти, які вибирають гуманітарні спеціальності, йдуть по шляху найменшого опору – продовжують собі дитинство легким і веселим студентством. Адже мета – не стільки навчитися чогось, скільки отримати диплом.

Дешеві контракти і багато бюджетних місць. Для контрактника, який здобуває вищу освіту заради «корочки», педагогіка або психологія – найдешевший варіант. Для того, хто хоче здобути вищу освіту, але не може за неї заплатити, педагогічні спеціальності – також найпростіший варіант, оскільки конкурсні бали тут (якщо не брати до уваги іняз), досить низькі, а число бюджетних місць часом доходить до 75% .

Занепад науки. Абітурієнти, які мають здібності до фізики, хімії та інших точних наук, прагнуть потрапити на навчання за кордон через низьку якість викладання і застарілу матеріально-технічну базу в Україні. Якщо вчитися в Німеччині або США можливості немає, багато свідомо вибирають альтернативний – гуманітарний шлях.

Мультизадачність гуманітаріїв. В Україні, маючи гуманітарну спеціальність, людина стає «універсальним солдатом»: викладач англійської може піти в журналісти або рекламники, займатися продажами, інтернет-маркетингом, знайти себе в туристичній сфері. У той же час точні науки сприймаються як дуже вузькоспеціальні. На ділі це не завжди так (все залежить від особистих якостей людини і її кругозору), але такий стереотип також штовхає абітурієнтів на шлях гуманітарія.

Прогалини шкільної освіти. Це, мабуть, найважливіша ланка освітньої системи. Якщо в школі немає ні гідного кабінету хімії, ні кваліфікованого педагога, випускників не зацікавить цей напрямок. Те ж саме з математикою, фізикою, біологією. Це ті галузі знань, в яких практично неможливо досягти успіху завдяки, наприклад, природним здібностям (як це буває з іноземними мовами), широкому кругозору, оточенню або хорошій домашній бібліотеці. Тут потрібен учитель, потрібні технології, сучасні підходи і великий інтерес з боку школи.

ЩО РОБИТИ? Попереду – довгий і складний шлях реформування системи шкільної, професійно-технічної та вищої освіти. Перший етап вже почався, і його результати ми побачимо через 12 років, коли випускники Нової української школи стануть абітурієнтами і будуть вибирати майбутню спеціальність. На той час МОН планує змінити підхід до профтехнічної освіти, піднявши її престиж і оснастивши освітні центри всім необхідним. Неминучим є шлях підвищення прохідних балів, скорочення пільг (не пов’язаних з талантами і особливими науковими заслугами абітурієнтів) і закриття ЗВО, які надають освітні послуги низької якості.

Але це тільки півсправи, тому що друга її половина – це відродження української науки. Потрібно продовжувати міняти підходи до отримання наукових ступенів, підвищувати вимоги до наукових публікацій і зменшувати бюрократію в галузі академічної науки. А зробити це буде не менш складно.

Читайте також: РЕФОРМА ОСВІТИ В УКРАЇНІ ЗА ФІНСЬКОЮ ШЛЯХОМ МОЖЕ ЗАЗНАТИ КРАХУ: ЧОМУ?

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами