Суспільство. Що таке мова ворожнечі, і чому вона заважає жити дружно?

Суспільство. Що таке мова ворожнечі, і чому вона заважає жити дружно?

 
 
00:00 /
 
1X

EtCetera вже писав про те, що мова відображає дійсність. Процеси, які відбуваються в суспільстві, дуже впливають на риторику ЗМІ, політичних і громадських діячів. Іноді ця риторика може призводити до розпалювання міжнаціональної ворожнечі, до ненависті на релігійному грунті, до проявів агресії щодо цілих груп людей. Це не тільки протизаконно, а й негуманно. EtCetera розповість про те, як розпізнати мову ворожнечі, і хто страждає від нього найчастіше.

ПОГАНІ СЛОВА. Мова ворожнечі, або риторика ненависті – це слова і висловлювання, які можуть бути образливими для деяких груп людей: представників конкретної національності ( «жиди») або віросповідання ( «православнуті»), людей певної статі ( «баби»), віку ( «пенси»), професії («мучителі»). Вони вживаються не завжди з метою образити когось, але це не змінює факту їх недоречності в мові.

Головна біда мови ворожнечі в тому, що вона «нормалізує» негативні установки і упередження щодо часто і без того вразливих людей. Наприклад, чим частіше в заголовках ЗМІ звучать фрази типу «мігрант вкрав/убив/згвалтував», у читачів рано чи пізно складеться враження, що всі мігранти – злочинці, допомагати їм немає сенсу, а потрібно всіляко перешкоджати їм потрапляти в нашу країну і отримувати тут робочі місця, житло і освіту.

Крім того, що такі упередження стають нормою, «заклеймованим» групам людей починають приписувати все нові і нові злочини, недоліки і якості, вони ще й провокують агресивну поведінку, виникнення ворожнечі між такими групами і рештою суспільства.

У випадку зі ЗМІ мова ворожнечі є зневагою до журналістських стандартів, ознакою того, що видання не поважає своїх читачів (глядачів чи слухачів). Якщо до риторики ненависті вдаються політичні діячі, це говорить не тільки про їх непрофесіоналізм, а й низьку особисту культуру.

АТО І ВІДНОСИНИ З РОСІЄЮ. Військовий конфлікт і мова ворожнечі – це нерозривні поняття. Адже виступи політиків і громадських діячів, публікації і відео-контент теж стають інструментами ведення військових дій. Мова в цих умовах стає зброєю, від якої багато в чому залежить градус ворожнечі і ненависті в суспільстві. А оскільки тема військового конфлікту є особливо чутливою (адже вона пов’язана з реальними людськими жертвами і стосується практично кожного), емоційна складова обговорень тут завжди дуже висока. І найжахливіше, що масова залученість в ситуацію і солідарність з загальними посиланнями мови ворожнечі призводить до того, що такі висловлювання, як «ватники», «бандерівці», «укропи», «карателі» приймаються різними сторонами конфлікту без осуду.

ЗЛОЧИНЦІ. Кримінальна хроніка – це справжній посібник з мови ворожнечі. Злочини самі по собі дуже сильно резонують з аудиторією, а якщо повідомлення про них наповнити ще і додатковими подробицями, то можна отримати ще більший відгук. Кому цікаво читати про «підозрюваного у крадіжці»? Цікавіше прочитати про «злодія». Але правда в тому, що ви не можете назвати людину злодієм, вбивцею і гвалтівником, поки таким його не визнає суд.

Те ж саме і щодо характеристик людини. Наприклад, згадка про віросповідання того, хто здійснив злочин, доречна лише в тому випадку, якщо цей злочин було скоєно на релігійному грунті. Згадка етнічної приналежності – якщо вона має відношення до мотивів злочину. В інших випадках немає жодного значення, хто злочинець за національністю, чи легально він проживає в країні чи ні, які в нього релігійні погляди. Роблячи на цьому акцент, журналісти створюють негативний образ певної релігії чи нації. Але ж злочин скоїла людина, а не «мусульманин», людина, а не «мігрант».

ЛГБТ-ТОВАРИСТВО дуже часто є об’єктом, на адресу якого в нашій країні звучить мова ворожнечі. «В нашій країні» – тому що є країни, де словесне приниження представників ЛГБТ є рідкістю і навіть переслідується за законом, а є такі, де питання ЛГБТ в суспільстві взагалі не артикулюється, оскільки місцева культура і традиція дотримується політики замовчування. У цьому сенсі дуже показовий взаємозв’язок ставлення суспільства до певної теми і відображення її в мові.

Українці не мають культурних причин негативно ставитися до представників ЛГБТ. Одностатева любов не карається законом, операції зі зміни статі теж не заборонені. Також немає в українців і якогось негативного досвіду в минулому. Православ’я хоч і не сприймає «мужолозтво», але явної агресії з боку віруючих на адресу ЛГБТ немає. Так, все ще існує проблема узаконення одностатевих шлюбів, але в іншому обстановку в країні не можна назвати ворожою.

Проте мова ворожнечі оперує такими виразами як «педик», «лесбуха», «гомосексуаліст», «содомія» тощо. І це не дає шансів, по-перше, конструктивного підходу у вирішенні законодавчих проблем ЛГБТ-спільноти, а по-друге, зняття з цієї спільноти негативного маркера.

ПРИКЛАДИ використання мови ворожнечі в українських і російських ЗМІ:

П’яний 70-річний німець порізав трьох мігрантів

Путінські карателі публічно знущаються над українським активістом

8 березня українські феміністки об’єдналися з повіями

У Львові на туристів полюють озброєні цигани-злодії

Київські содоміти знову розігнали бандерівців

Читайте також: МІЗОГІНІЯ І МІЗАНДРІЯ: ЗА ЩО ЧОЛОВІКИ І ЖІНКИ НЕНАВИДЯТЬ ОДИН ОДНОГО?

 

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами