Сідай, двійка! Чому оцінка в українській школі стала вироком для дитини

Оцінка – це універсальний інструмент визначення рівня знань. У тій чи іншій формі вона наявна в будь-якій системі освіти. Вчителю вона допомагає стежити за динамікою освітнього процесу, а учневі – фіксувати особисті успіхи. Але в нашій країні оцінка стала чимось більшим. EtCetera з’ясував, що не так з оцінюванням українських школярів.

ВИРОК. В українській школі процес оцінювання публічний. Оцінки оголошуються вголос і часто супроводжуються коментарями на адресу учня. Тому часто дитячий страх пов’язаний не стільки з самою оцінкою, скільки з тим становищем, в яке вона його ставить: що скаже вчитель, як подивляться однокласники, чи не будуть розчаровані батьки? І публічність оцінок ще можна було б зрозуміти, якби в наших школах діяла система рейтингів, як, наприклад, у Південній Кореї. У цій країні оцінки впливають на позицію в шкільному рейтингу. Рейтинг – це обличчя школи, її репутація і репутація її спонсорів, її місце в національній системі. Це також лице самого учня – його пропуск в університет, наприклад, факт його попадання або непопадання в 1% кращих учнів країни.

В Україні публічне оцінювання, покликане бути прийомом заохочення, стало прийомом подавлення без будь-якої на те причини (хоча це явище жодна причина виправдати не може). Оцінок чекають як вироку, а супровідного коментаря – як зачитування обвинувачення.

НЕКОРЕКТНЕ ПОРІВНЯННЯ. Публічні оцінки ніяк не стимулюють дітей намагатися вчитися краще. У такій системі кожен лише отримує підтвердження свого статусу. І все б нічого, якби не порівняння з іншими учнями, якого взагалі не повинно бути (за правилами, дітей можна порівнювати лише з ними самими: «в порівнянні з минулим семестром твої успіхи стали кращими»). Відмінники ставляться в приклад відстаючим, середнячків застерігають від долі двієчників тощо. Виходить, що гідними учнями є тільки ті, хто отримує «відмінно». Але ж у кожного своя «стеля», свої особливості і сильні сторони.

Порівняння дітей між собою створює нездорову атмосферу в колективі і шкодить відносинам між учнями, стає причиною цькування.

ТІЛЬКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТ. Ще одна проблема української системи оцінювання в тому, що вона заснована на фіксуванні результату і ніяк не відображає проміжні досягнення дитини в процесі виконання того чи іншого завдання. А часто саме з проміжних досягнень формується позитивна думка дитини про себе і про процес навчання. Тому що суть цього оцінювання – у фіксуванні виключно позитивних моментів: «У цьому місці твоє креслення виконане найбільш точно»; «Твій почерк в цьому рядку був найкращим»; «Усі приклади з третього по шостий у тебе вирішені абсолютно вірно». У цьому випадку проміжні успіхи компенсують фінальний результат, якщо він не зовсім хороший. Однак учителі найчастіше зосереджують увагу на помилках, за які і була знижена оцінка.

ВСЕ ДЛЯ НУШ. Змінюючи концепцію освіти з впровадженням Нової української школи, МОН закликає вчителів і батьків переглянути і свої погляди на оцінювання. Цей процес не повинен травмувати дитину, завдавати їй найменшого психологічного дискомфорту. Звідси рекомендації уникати негативної оцінки успіхів учнів, таких як «не знає», «не вміє», «не вивчив». Ці вирази, наприклад, можна замінити на: «потрібно приділити увагу…», «тема вимагає додаткового опрацювання» тощо. Вітається індивідуальне спілкування педагогів з батьками і дітьми з докладним поясненням не тільки результату оцінювання, а й старань дитини в процесі їх досягнення.

А ось старшим дітям не пощастило – їм від традиційних оцінок нікуди не дітися. Залишається лише сподіватися на коректність і професіоналізм педагогів, які можуть і не перетворювати оцінку в покарання за помилки.

Читайте також: БІЛЬШЕ УПЕВНЕНОСТІ: ЯК ПІДВИЩИТИ САМООЦІНКУ ПІДЛІТКА?

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами