Шокуючі звичаї: як українці відзначали Великдень 400 років тому

Великдень – один з найсвітліших днів у році. Віруючі (і невіруючі) люди намагаються прощати один одному образи, повертати борги, не сваритися і не злитися. Православні традиції святкування Великодня майже не змінилися за сотні років, чого не можна сказати про народні звичаї.

ДЖЕРЕЛО. Детальну інформацію про те, як відзначали Великдень наші предки 400 років тому, можна знайти у праці французького інженера Гійома Левассера де Боплана «Опис України». У 1630-х роках автор перебував на службі у польського короля і детально вивчив територію нашої країни і звичаї українців.

Свої враження Боплан виклав в книзі, яка до сих пір служить найважливішим джерелом для вивчення історії козацтва. Француз щиро захоплювався військовим мистецтвом козаків. Його слова про мужність, винахідливість і організованість запорожців потрапили до шкільних підручників та університетських хрестоматій, проте про інші подробиці українського побуту, які помітив Боплан, офіційна історіографія воліє замовчувати. Серед них – традиції святкування Великодня.

ПОБОРИ. «Тутешні селяни заслуговують на співчуття», – пише Боплан, звертаючись до французького читача. Мало того, що українці повинні були відпрацьовувати на пана три дні на тиждень, вони ще й обкладалися безліччю поборів. Основні «підношення» припадали на Різдво, Великдень і Трійцю. Кожен раз кріпосний віддавав зі свого господарства частину зерна, а також курей, гусей і каплунів до панського столу.

«Одним словом, селяни змушені віддавати своїм панам все, чого ті захочуть, так що немає нічого дивного, коли ці нещасні нічого не відкладають для себе, перебуваючи в таких важких умовах залежності», – пише історик.

ПИЯЦТВО. Пан, зі свого боку, готував своїм селянам «частування». За словами Боплана, рано вранці у великодний понеділок у двір викочується величезна бочка горілки. До неї стояла черга в порядку старшинства. Першим зачерпував ківш і пив з нього сам пан, далі частування йшло по колу. Якщо горілка закінчувалася завидна, то відкривалася друга бочка.

Така естафета була під силу не кожному. Багато селян так і залишалися на подвір’ї, поки не проспляться. Деяких – несли на носилках родичі.

«Вид цих нещасних п’яниць, які не з’їли ні шматочка хліба і валяються в своїх нечистотах, ніби свині, відштовхуючий. Я бачив одного такого бідолаху, якого, ніби мертвого, везли на возі, хоча була лише друга година по обіді. Такі ось дивні звичаї, які, на жаль, гублять людей», – повідомляє Гійом де Боплан.

ПОЦІЛУНКИ. Перед тим як відправитися з даниною до пана, селянин з усією родиною йшов на нічну службу до церкви. Саму церемонію Боплан майже не описує. Основний інтерес француза викликало те, що було потім.

«Після того, як це дійство закінчено, всі… опускаються на коліна перед єпископом і подають йому яйця, пофарбовані в червоний або жовтий колір, вимовляючи «Христос воскрес!». Єпископ, приймаючи яйце, відповідає: «Воістину воскрес!». І при цьому цілується з жінками і дівчатами. Таким чином, він менш ніж за дві години збирає 5 або 6 тисяч яєць і має приємність цілувати найвродливіших дівчат і жінок, які є в церкві», – повідомляє історик і додає, що старих і некрасивих жінок єпископ не цілував, а тільки простягав їм свою руку для поцілунку.

Боплан говорить, що так робили всі священнослужителі, від Київського митрополита Петра Могили до рядового парафіяльного священика.

ІГРИ. У пасхальний понеділок юнаки починали «полювання» на дівчат. За словами історика, парубки ходили по вулицях, ловили зустрічних дівчат і вели їх до криниці, де виливали на голову 5 або 6 відер води. У вівторок наставала черга дівчат. Вони ховалися по домівках з глечиками води і, за сигналом «розвідниці», вибігали на вулицю, хапали хлопця і лили йому воду за комір.

Крім того, весь тиждень після Великодня не можна було вийти на вулицю, не взявши з собою кілька фарбованих яєць. Їх потрібно було роздавати кожному знайомому, вимовляючи «Христос воскрес!». Обмінявшись яйцями, українці обіймалися і цілувалися.

ВРАЗИЛИ. Побачене в Україні вразило Боплана. Все тут було не так, як у Франції, і навіть навпаки. Дівчата самі сваталися до хлопців, рани лікували землею, а юшку варили в дерев’яних відрах, розігріваючи воду розпеченими каменями.

Дивовижними були традиції, медицина, кухня, але більш за все – бідність, безправ’я і алкоголізм. Останній, до речі, змінювався на стовідсоткову тверезість, коли козаки, що втікали від панів, збиралися у черговий похід.

З точки зору сучасної історичної науки «Опис України» Гійома де Боплана – досить суб’єктивний твір з безліччю неточностей. Однак він як ніякий інше проливає світло на традиції наших предків у 13-15 коліні і, можливо, пояснює багато речей, які відбуваються в Україні сьогодні.

Читайте також: ПЕРУН В ЕПОХУ СМАРТФОНІВ: ЯК ЖИВУТЬ І В ЩО ВІРЯТЬ УКРАЇНСЬКІ ЯЗИЧНИКИ?

Поделиться

Читайте на ETCETERA

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами