Що святкуємо? Історія вихідних і святкових днів в Україні

«Рокіровка» вихідних – поява серед червоних днів календаря 25 грудня замість 2 травня – викликала неабияку дискусію в суспільстві. Ми вирішили, що це непоганий привід нагадати, як змінювався список неробочих днів в Україні за останні сто років.

ЦАРСЬКІ І НЕСЛУЖБОВІ. У Російській імперії відпочивати на свята працівникам дозволили в 1897 році. Тоді ж з’явився і офіційний список вихідних, або, як було прийнято говорити, «неслужбових» днів. Тому що державною релігією імперії було православ’я, не дивно, що практично всі неробочі дні були релігійними святами. Крім того, відпочити від трудів праведних можна було в так звані «царські дні», тобто дні народження імператора і його родичів. Єдиним неробочим днем, не пов’язаним ні з релігією, ні з царською сім’єю, був Новий рік.

УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ. Падіння самодержавства і створення Української Народної Республіки (УНР) внесли значні зміни в розклад свят. У січні 1918 року перший український парламент – Центральна Рада – прийняла «Закон про восьмигодинний робочий день». У ньому перераховувалися «свята, коли працювати не треба». До них належали:

– 1 січня – Новий рік;

– 6 січня – Хрещення;

– 27 лютого – день повалення царату (за старим стилем);

– 25 березня – Благовіщення;

– 1 травня – «робоче свято», або «свято праці»;

– 15 серпня – Перша Пречиста;

– 14 вересня – церковний Новий рік;

– 25-26 грудня – різдвяні дні;

– п’ятниця і субота на Страсному тижні;

– понеділок і вівторок після Великодня;

– Вознесіння;

– другий день Трійці;

– 7 листопада і 9 січня – «Національне державне свято III і IV Універсалів».

Окремо в законі зазначалося, що громадяни-нехристияни можуть на свій розсуд замість церковних свят відпочивати в будь-які інші дні.

Що святкуємо? Історія вихідних і святкових днів в Україні

КОЖНОМУ СВОЄ. Радянська Україна вперше отримала власний календар вихідних в лютому 1919 року. У переліку мирно уживалися як старі церковні свята, так і нові революційні. Правда, між ними було істотна відмінність. Якщо в революційні свята працювати було прямо заборонено, то в церковні – тільки «не обов’язково». Зате релігійних вихідних було більше – дванадцять днів, тоді як світських тільки п’ять. До них відносився Новий рік, день повалення царату (за новим стилем, 12 березня), день Паризької Комуни (18 березня), Першотравень і день пролетарської революції (7 листопада). Серед вихідних виявився і один траурний день – річниця Кривавої неділі 1905 роки (22 січня). До речі, пізніше в цей же день постановили відзначати річницю смерті Леніна (хоча насправді «вождь світового пролетаріату» помер 21 січня).

Цікаво, що в деяких регіонах України були власні додаткові вихідні. Наприклад, на Київщині в 1924 році неробочим днем ​​оголосили річницю смерті Тараса Шевченка.

ДАЙТЕ ДВА. В кінці 1920-х років кількість вихідних днів збільшили. В уряді вирішили, що головні пролетарські свята слід відзначати не один, а цілих два дні. Таким чином, вихідними стали 7-8 листопада (річниця Жовтневої революції) і 1-2 травня (День Інтернаціоналу – так тоді називалося це свято).

СУВОРІ ЧАСИ. Втім, раділи працівники недовго. У 1929 році календар вихідних знову перекроїли – причому вкрай радикально. З переліку неробочих днів викреслили всі релігійні свята, Новий рік, дні повалення царату і Паризької Комуни. В результаті, вихідних залишилося лише п’ять: 22 січня, 1-2 травня і 7-8 листопада.

БЛУКАЮЧЕ СВЯТО. У 1936 році в Радянському Союзі з’явився новий вихідний – 3 серпня. У цей день була прийнята нова Конституція СРСР. А коли в 1977 році «сталінський» основний закон замінили «брежнєвським», заодно і встановили новий День Конституції – 5 грудня.

ОЛІВ’Є, КВІТИ І ВСЕ ІНШЕ. Всім відомий календар радянських свят утвердився тільки після Другої світової війни. У 1945 році статус вихідного дня отримав День Перемоги – 9 травня. Правда, вже через три роки цей день знову став робочим. Вихідний на Новий рік трудящим повернули в 1947 році, жіночий день 8 березня з’явився в календарі в 1965 році (тоді ж знову зробили неробочим День Перемоги).

До речі, протягом двох років після війни вихідним днем ​​було 3 вересня – свято перемоги над Японією. Крім того, зі списку неробочих днів зник траурний день 22 січня – його скасували в 1951 році.

БІЛЬШЕ НЕ СВЯТО. Відзначати день «брежнєвської» Конституції в Україні перестали ще до розпаду СРСР – це свято скасувала ще «радянська» Верховна Рада в червні 1991 року. Зате вихідні на річницю Жовтневої революції протрималися до 2000 року.

ДВІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ. Дивно, але факт – незалежної України ще не було, але день незалежності вже був! Справа в тому, що 16 липня 1990 року Верховна Рада проголосувала за Декларацію про державний суверенітет країни. Цей день був оголошений вихідним. Правда, відзначили його тільки один раз – в 1991 році. А трохи більше ніж через місяць Україна отримала вже новий День незалежності – 24 серпня.

НОВА КРАЇНА. Практично одночасно з Днем незалежності, в 1991 році статус вихідного дня отримало Різдво. Вихідні після Пасхи та Трійці з’явилися пізніше – в 1995 році, коли парламент прийняв закон про перенесення робочих днів. А останніми нововведеннями в календарі стали День Конституції (з 1997 року), День захисника Вітчизни (з 2015 року) і католицьке Різдво (з 2017 року).

 

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт
опитування

Найважливіше — в одному листі. Новини, реформи, аналітика — коротко і по суті.

Підпишись, щоб бути в курсі.

Дізнавайся все найцікавіше першим — слідкуй за нашими новинами у соцмережах

Дякую, я вже з вами