Особливий підхід: навіщо потрібна інклюзія батькам здорових дітей?

Особливий підхід: навіщо потрібна інклюзія батькам здорових дітей?

 
 
00:00 /
 
1X

У країнах Західної Європи освіта почала ставати інклюзивною ще в 1960-70-х роках. Прибалтика вводить інклюзію з початку 1990-х. В Україні питанням включення в освітній процес дітей з інвалідністю впритул зайнялися в останні пару років. І вже Нова українська школа повинна стати інклюзивною. EtCetera розповість, чому інклюзію не потрібно сприймати як привілей для особливих дітей.

КОЖЕН ДЕСЯТИЙ. За даними Міністерства освіти і науки, в Україні близько 700 тисяч дітей з порушенням психофізичного розвитку. І тільки 10% з них навчаються в інклюзивних школах. Велика частина таких дітей знаходиться на домашньому навчанні (якщо вони проживають у сім’ях) або навчаються в спеціалізованих навчальних закладах. Однак це не означає, що ці 90% не можуть перебувати в звичайному шкільному колективі і вчитися за загальноосвітньою програмою. Найчастіше або найближча школа, зручна для відвідування, не може запропонувати належних умов для навчання особливої ​​дитини, або батьки не прагнуть до інклюзії через страхи або незручності, пов’язані з його супроводом протягом навчального тижня. В цілому, перешкод багато. І зараз багато сил кинуто на те, щоб ці перепони подолати. Виграють від цього не тільки особливі діти, а й їхні здорові однолітки, і педагоги, і батьки.

ЗДОРОВІ ДІТИ отримують від інклюзії модель рівноправного суспільства, де у кожного, незалежно від його талантів і особливостей, є доступ до ресурсів і благ, які передбачені освітнім процесом. Вони ростуть з розумінням того, що, хоча в правах всі рівні, деяким для реалізації своїх законних прав необхідна підтримка. І нарівні з педагогами та батьками вони вчаться надавати таку підтримку, виховуючи в собі гуманність.

Лише на перший погляд може здатися, що ці навички здоровим людям не знадобляться, адже дорослий світ жорстокий і в ньому кожен сам за себе. Але справа в тому, що сьогоднішні школярі завтра будуватимуть міста, створюватимуть робочі місця і займатимуться інноваціями. І від того, як вони будуть ставитися до більш ніж 2,5 млн людей з інвалідністю, буде залежати те, в якому міському середовищі всі ми будемо жити, наскільки соціально захищені ми будемо і як будуть працювати закони щодо різних категорій населення.

В ідеалі, саме ці діти введуть нову культурну норму, в основі якої недискримінація і повага до будь-якого роду відмінностей.

Читайте також: ЧОГО НЕ ВИСТАЧАЄ УКРАЇНІ ДЛЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ

ЇХ БАТЬКИ. У батьківських групах у соцмережах дуже часто можна зустріти зневажливі висловлювання з приводу інклюзивних дітей. Нібито вони становлять небезпеку для інших, «гальмують» весь клас і створюють нездорову атмосферу в колективі. І саме такі батьки, а не діти або адміністрація шкіл, є головною перешкодою на шляху до інклюзії. Для них такий формат освіти стає більшим випробуванням, ніж для їх здорових дітей і педагогів. Адже вони безпосередньо не контактують з інклюзивною дитиною, а оперують чутками, домислами і своїми ж упередженнями.

Для таких батьків досвід інклюзивної освіти їхніх дітей теж важливий. Вони перестають сприймати школу як вороже середовище, в якій потрібно долати обставини, щоб отримати те, що належить по праву. Перестають бачити в цьому середовищі загрозу для благополуччя своєї дитини. А бачачи, що інклюзія ні для кого не створює додаткових проблем, а навіть навпаки – допомагає їй стати сильнішою в багатьох відносинах, самостійнішою і добрішою, –  рівень довіри і поваги до своїх власних дітей зростає.

ІНКЛЮЗИВНІ ДІТИ отримують від включення в шкільне середовище досвід взаємодії з безліччю людей – старших, молодших, однолітків, тих, у кого можна повчитися, і тих, кого можна чомусь навчити. А це і розвиток, і зростання самооцінки, і можливість в повній мірі реалізувати своє право на освіту.

Клас, де особлива дитина отримує підтримку від оточуючих, де до неї не відносяться по-особливому і не виключають з активностей, дає їй уявлення про здорові громадські взаємодії. Вона розуміє, що може претендувати на те ж, що і решта, що вона цінна так само, як і інші діти, що її думка така ж важлива. Завдяки цьому вона буде формуватися як гармонійна особистість.

ЇХ БАТЬКИ також отримують безцінний досвід. Першою чергою, досвід поділу. Адже найчастіше хоча б один з батьків звик всюди супроводжувати свою особливу дитину з перших днів її життя. Звичайна школа дає можливість батькам і дитині побути окремо одне від одного. Разом з поліпшенням якості життя дитини, її успіхами в навчанні і комунікаціях, поліпшується і якість життя її батьків. З кожним днем ​​у них з’являється все більше приводів для гордості за своє чадо.

ПЕДАГОГИ. При правильному підході до освітнього процесу інклюзія не створює додаткових турбот вчителю. Так, йому обов’язково потрібно пройти підготовку, щоб знати, як працювати з класом, в якому є особливі діти. Але програми інклюзивної освіти в країнах, де інклюзія працює давно, продумані таким чином, щоб навантаження на педагога в цілому в таких умовах не збільшувалася. На допомогу приходять асистенти, сучасні освітні методики, наповнюваність класу тощо.

Нові навички допоможуть педагогу побудувати ефективну роботу не тільки з особливими дітьми, а й з усіма іншими. Те, про що всі говорять, але мало хто виконує – індивідуальний підхід до кожного учня – в інклюзивну класі стає нормою.

Для вчителя це – новий кваліфікаційний рівень.

Читайте також: НЕ ШКОЛА, А МРІЯ: ЧОМУ ФІНСЬКА СИСТЕМА ОСВІТИ ВИЗНАНА ОДНІЄЮ З КРАЩИХ?

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами