Несподівані перемоги: як аутсайдери вигравали вибори в Україні

СОЦІОЛОГИ ТЕЖ ПОМИЛЯЮТЬСЯ

Чим ближче вибори, тим частіше ми зустрічаємо в стрічці новин різноманітні рейтинги та результати опитувань – як від солідних соціологічних інститутів, так і від нікому невідомих «пустушок». Своэю чергою, політики люблять «козиряти» високими рейтингами, сприймаючи їх як гарантію перемоги. Однак у новітній історії України було чимало прикладів, коли, всупереч всім очікуванням, переможцями виборів виявлялися «темні конячки» і навіть відверті аутсайдери. EtCetera нагадає про найяскравіші такі випадки.

1998: ПОЛІТИКА БЕЗ ПОЛІТИКИ

Сенсацією парламентських виборів 1998 року став несподіваний успіх Партії зелених України (ПЗУ). Маловідомій політичній силі віддали свої голоси 1,4 млн виборців (5,4%). Це дозволило зеленим отримати 19 місць у Верховній Раді.

Секрет успіху зелених був досить простим: партія однією з перших в Україні використовувала сучасні політичні технології. В основу своєї передвиборної кампанії ПЗУ поклала імідж «неполітичної партії», альтернативи традиційним політичним силам і політиці взагалі. Перший номер партійного списку, Віталій Кононов, вигідно відрізнявся від хрестоматійного «депутата» навіть зовні: він носив хіповський хвіст і віддавав перевагу демократичному стилю в одязі. А рекламний ролик зелених стверджував, що «політики займаються демагогією», тоді як ПЗУ «збереже життя». І це спрацювало.

2002: ВСУПЕРЕЧ УСЬОМУ

Напередодні парламентських виборів 2002 року соціологічні опитування давали Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ) від 2,5% до 3,8% голосів. Навіть співчуваючі цій політичній силі соціологи не вірили в те, що вона потрапить до парламенту. Проти блоку працював горезвісний «адміністративний ресурс», місцева влада всіляко заважали його виборчій кампанії, а рекламні ролики практично не показували по телевізору.

Проте сама Тимошенко запевняла, що «результати цих виборів здивують багатьох». І виявилася права. Блок її імені отримав 7,3% голосів (майже 1,9 млн виборців). БЮТ зіграв на запиті суспільства на рішучу і радикальну опозицію. Свою роль відіграла, звичайно, і особиста харизма лідера.

2012: У ПОТРІБНОМУ МІСЦІ В ПОТРІБНИЙ ЧАС

Націоналістична партія «Свобода», що довгий час вважалася маргінальною, у 2009-2010 роках отримала більшість у декількох місцевих радах в західних областях, а в 2012 році – потрапила до парламенту як окрема фракція.

За «Свободу» голосували далеко не тільки прихильники радикальних правих ідей. Їй віддали свої голоси люди помірних поглядів, які розчарувалися в традиційних націонал-демократичних партіях. Крім того, за «Свободу» проголосували прихильники «сильної руки» і простих відповідей на складні питання.

Утім, не варто приписувати успіх «Свободи» тільки сформованим умовам. Партія сама чимало зробила для перемоги. Вона вигідно відрізнялася від інших політичних сил наявністю ідейних (а не найнятих за гроші) активістів, постійною готовністю брати участь у протестних акціях, а також тим, що працювала не лише перед виборами, а постійно.

НЕ ТІЛЬКИ В УКРАЇНІ

Перемоги тих, що здаються аутсайдерами – часте явище і в інших країнах. Класичним прикладом можна вважати Дональда Трампа. Напередодні виборів більшість експертів у своїх прогнозах віддавали перевагу його суперниці, Хілларі Клінтон.

До речі, Трамп далеко не перший президент США, якому пророкували провал на виборах. У виборчій кампанії 1912 року явним невдахою вважали Вудро Вільсона, в кампанії 1940 року – Франкліна Рузвельта, а в кампаніі1960 року – Джона Кеннеді. Всі вони виграли вибори і до сих пір вважаються найвизначнішими американськими президентами ХХ століття.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами