Стаття тижня: чи жива українська мультиплікація?

Стаття тижня: чи жива українська мультиплікація?

 
 
00:00 /
 
1X

У минулому році українській анімації «стукнуло» 90 років. А це пристойний термін для індустрії. І хоча українські анімаційні студії були і залишаються не такими плідними, як, скажімо, Дісней, такі шедеври як «Козаки», «Пригоди капітана Врунгеля» (перший в СРСР анімаційний серіал) і «Петрик П’яточкін» займають особливе місце на мультиплікаційній дошці пошани. Але зараз не про класику, а про те, що народила індустрія в новому столітті. Чи є у нас привід для гордості за вітчизняну мультиплікацію? EtCetera оцінював новинки.

НОВІ ШЕДЕВРИ. Початок нульових років подарував українському глядачеві цілу низку шедеврів мультиплікації. Пластиліновий мультфільм «Йшов трамвай дев’ятий номер» (2002 рік) режисера Степана Коваля отримав «Срібного ведмедя» на Берлінському кінофестивалі в 2003 році. У 2004 році з’явився ще один чудовий український мультфільм – на цей раз ляльковий – «П’єса для трьох акторів» Олександра Шмигуна. Потім були «Маленький великий пес», «Театральний роман», «Чарівний горох», «Червона жаба» і багато-багато інших. І це в умовах тотального безгрошів’я.

Цей час в історії української анімації можна виділити в окремий період. Період розквіту авторської незалежної мультиплікації і фестивальних перемог. З одного боку, це великий крок для мистецтва, з іншого – мінус для індустрії в цілому. Тому що в цей час глядач міг і хотів платити за вітчизняний продукт у кінотеатрі. Цим скористалися російські мультиплікатори, і ми були «змушені захотіти їхній продукт». І з цим пов’язаний ряд проблем української мультиплікації, які повною мірою не вирішені до сих пір.

ПРОБЛЕМИ. Так, українська анімація початку нульових була неймовірною, мала і має велику художню цінність, на «ура» сприймалася глядачами на різних міжнародних фестивалях, отримувала нагороди тощо (не дивлячись на те що це було часом стагнації). Але. Це була і залишається нішева анімація. Часто більше для дорослих, ніж для дітей. Індустрія ж вимагає Свинку Пеппу, смішариків, Машу і Ведмедя – розважальних багатосерійних дитячих мультфільмів у сучасному виконанні.

Ще одне питання розвитку мультиплікації – комерційна складова. Радянська українська анімація повністю фінансувалася державою. Тому 1990-і і 2000-і роки пройшли зі знаком «мінус».

Сьогодні, здавалося б, глядач готовий до комерційних проектів, тобто готовий платити за квитки в кінотеатри. Але для того, щоб створити картину для широкого прокату, необхідні вкладення (безпосередньо на створення, а також – що не менш важливо – на промоушен), необхідні людські ресурси (а скількох аніматорів за попередні 20 років втратила Україна?), необхідні студії (так, вони є, але майже всі здають свої площі і техніку в оренду, щоб вижити). Держава ж все ще не в змозі фінансувати індустрію на рівні запитів глядача. Ось і виходить, що український глядач, який переситився західними мультфільмами, із задоволенням платить за російські «про богатирів і Русь», щоб побачити в них близьку для себе історію, почути знайому топоніміку, імена, близький за духом гумор. Загалом, як то кажуть, «тут міг бути наш мультфільм» …

До речі, відсутність підтримки українських каналів теж позначається на розвитку мультиплікації. Ну не замовляють наші канали мультики. Набагато легше – купити вже популярні мультсеріали за кордоном.

ІНШІ ГРОШІ. У 2012 році ситуація в індустрії анімації почала змінюватися. Держагентство України з питань кіно перейшло на продюсерську систему роботи і почало виділяти фінансування на конкурсних умовах. Кожен бажаючий може представити Експертній комісії свій проект і отримати на нього повне фінансування. Одним з перших таких проектів став мультфільм «Двісті перша» лялькаря Олега Педана (2013 рік). А потім за такою ж схемою у 2014 році з’явився «Бабай», який став першим повнометражним українським анімаційним фільмом, що вийшов у широкий прокат в Україні та за кордоном. Щоправда, глядачі і критики оцінили його невисоко. По-перше, він був двовимірним, а глядач уже вимагав 3D. По-друге, колірні рішення на той момент були вже застарілими.

Відроджений інтерес до анімації вивів мультиплікаційні проекти на інший рівень. Наприклад, з’явився перший недержавний 3D-мультфільм «Буба», гроші на який збирали на Kickstarter (сайт зі збору пожертвувань для реалізації різних проектів). Скарбничку повнометражних стрічок поповнив «Микита Кожум’яка» – цілком вдала спроба актуалізувати український фольклор.

СКОРО. Найближчий масштабний проект українських аніматорів – це «Вкрадена принцеса» від студії Animagrad (виходить у березні цього року) за мотивами пушкінської поеми «Руслан і Людмила». У творців на його рахунок великі очікування. Втім, як і у глядачів. Трейлер показав гарну сучасну картинку, диснеївську подачу і непоганий гумор. До того ж, це нова історія з хорошим промоушеном.

Ну, а справжнім проривом української анімації обіцяє стати «Мавка. Лісова пісня» цієї ж студії (дата виходу – 2019 рік). Перший тизер стрічки вже вражає високою якістю. Підкуповує також сама історія – все-таки це український твір («Лісова пісня» Лесі Українки), який знають і люблять.

Читайте також: НЕБЕЗПЕЧНІ МУЛЬТФІЛЬМИ: ЧОГО НЕ МОЖНА ДИВИТИСЯ ДІТЯМ

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами