Наші страхи: привиди, зомбі та інші ходячі мерці в українській міфології

Наші страхи: привиди, зомбі та інші ходячі мерці в українській міфології

 
 
00:00 /
 
1X

У проекті ХРОНОГРАФ на сайті EtCetera ми говоримо про тих людей, події та явища в історії України, про яких вам навряд чи розповідали в школі чи вузі.

На запит в Google «привиди в Україні» пошуковик видасть вам цілу купу різноманітних статей, постів і матеріалів. Виявиться, що в Підгорецькому замку на Львівщині самі собою відкриваються двері і пливе над підлогою якась «біла пані». У маєтку князів Острозьких у Рівненській області нібито блукає «чорна княгиня». А в Золочівському замку немов стогнуть душі нещасних, замучених в тортурних камерах НКВС. А ще…

Втім, вистачить. Всі ці моторошні історії об’єднує одна обставина – з’явилися вони, в кращому випадку, років десять тому. А вигадали їх навіть не навколишні мешканці, а зголоднілі в пошуках «гостреньких» сюжетів автори «жовтуватих» видань. Тому що, як зауважив англійський письменник і, як сказали б у нас, краєзнавець Пітер Акройд, це Англія – ​​країна привидів. Але ніяк не Україна. Літаючих, білих і моторошно завиваючих істот у вітчизняному фольклорі ніколи не було.

За старих часів українців лякали зовсім не неприкаяні душі. Набагато страшніші були мертві тіла, які ночами піднімалися з могил і навідувалися до живих. На відміну від привидів, всякого роду ходячих мерців в українській міфології було хоч ложкою їж.

Народна демонологія знала безліч варіантів посмертного існування людського тіла. Наприклад, нехрещені або замордовані матерями немовлята перетворювалися в потерчат і мавок – це відомо всім, хто не прогулював у школі уроки української літератури. Із утоплениць виходили русалки, а відьми і чаклуни після смерті ставали упирями (це такий слов’янський різновид вампірів – але про них як-небудь іншим разом).

Були й просто ходячі мерці – прямо як у модному серіалі. Така незавидна доля чекала різного роду великих грішників: єретиків, боговідступників, самогубців, розбійників, клятвопорушників і найбільш гірких п’яниць. Не могли розраховувати на спокійне загробне життя також прокляті батьками діти і ті, кого поховали без гідного поминання. Наприклад, на Полтавщині існувала легенда про нещасну дівчину, яка після смерті цілий рік змушена була працювати служницею, щоб заробити собі на поминальний обід. А ще погані новини для переконаних холостяків і чайлдфрі: за народними віруваннями, ті, хто померли, так і не обзавівшись сім’єю і дітьми, теж ризикували поповнити ряди українських зомбі.

Хоча, якщо вірити легендам, шанс прогулятися після смерті був у будь-якого померлого. Вважалося, що Бог тричі на рік відпускає мерців з того світу. Перший раз це відбувається навесні, у четвер перед Великоднем (Чистий Четвер у народі), вдруге – на початку літа, в районі Трійці, «коли цвіте жито», і втретє – в серпні, на Яблучний Спас.

Найважливіша дата для ходячих мерців – це Чистий четвер. Недарма його називали в народі «Навський Великдень», тобто «Великдень Мертвих». Повір’я стверджувало, що опівночі в сільській церкві сам собою тричі бив дзвін. Після цього мерці вставали зі своїх трун і прямували до храму. Тут розігрувалася церемонія, яка порадувала б покійного кінорежисера Джорджа Ромеро. Коли збиралися всі мерці, приписані до даної парафії, з’являвся священик (теж мрець) і голосно читав якусь молитву. Текст якої, як ви розумієте, не варто шукати в офіційному молитовнику. Двері церкви відкриваються самі собою, мерці займають свої місця, і священик починає вести службу. Після богослужіння парафіяни виходять з церкви, шикуються в стрункі ряди, йдуть на кладовище і знову дисципліновано лягають у свої могили. А мертвий священик знову читає свою дивну молитву, після чого двері церкви закриваються – як ніби нічого й не було.

До речі, якщо ви не мрець, то в цю ніч на вулиці краще не з’являтися. Мерці поводяться як справжні зомбі – як тільки побачать живу людину, відразу ж накидаються на неї всім скопом. Щоправда, мізки їх не цікавлять – жертву просто душать. І якщо в будь-який інший день від настирливого небіжчика можна відбитися хрестом і молитвою, то в «Навський Великдень» ці спецзасоби безсилі. Якщо вже припекло вийти з дому – тримайте напоготові пляшку з водою. Як побачите мерця – терміново починайте обливатися. Тому що легенда стверджує, що «мерці мокрого бояться».

Такі справи…

На сьогодні все. Якщо у вас є що сказати – не мовчіть, залишайте ваші думки і пропозиції в коментарях під записом і не забувайте слухати нас на сайті EtCetera.

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами