Коротка історія пенсій в СРСР. Міфи і правда

Грудневе опитування соціологічної групи «Рейтинг» показало, що 30% українців ностальгують за часами СРСР. В основному це люди пенсійного віку. Крім приємних спогадів молодості, пенсіонери відзначають, що при Союзі людям похилого віку жилося краще і простіше. Це правда, але так було тільки в останні 20-25 років існування країни. Шлях до благополуччя 1970-х років був тернистим, а досягнення тих років частково визначили низький рівень пенсій сьогодні.

ПРИ СТАЛІНІ пенсійне законодавство складалося з 960 різних актів. Кожне міністерство і відомство мало свої норми як за віком, так і за розміром допомоги. Найбільш кваліфіковані кадри у важкій промисловості, а також держслужбовці, професура і медики отримували пенсію на рівні 60-100% від зарплати. Однак у більшості робочих вихідна допомога не досягала прожиткового мінімуму, а у пересічних колгоспників – пенсії не було зовсім.

ХРУЩОВ почав своє правління з масштабних реформ щодо поліпшення життя радянських громадян. Однією із знакових змін було прийняття в 1956 році «Закону про державні пенсії», який систематизував пенсійне законодавство СРСР. Закон встановив єдину планку пенсійного віку – 55 років для жінок і 60 років – для чоловіків. Тоді ж було визначено обов’язковий трудовий стаж у 20 і 25 років відповідно. Мінімальна пенсія склала 30 карбованців, а максимальна – 120 карбованців.

У СЕЛАХ. Закон 1956 року стосувався лише робітників і службовців. Рядовим колгоспникам довелося чекати пенсії до 1965 року, коли був прийнятий закон «Про пенсії та допомогу членів колгоспів». Умови виходу на пенсію для селян були дискримінаційними. Працювати для отримання пенсії як жінкам, так і чоловікам потрібно було на 5 років довше – до 60 і 65 років відповідно. А мінімальна пенсія 12 карбованців не покривала елементарних потреб.

ЗАСЛУГИ. Закон про пенсії для колгоспників був підготовлений адміністрацією Микити Хрущова, а набув чинності вже за Леоніда Брежнєва. Так що «свою щиру подяку» трудящі адресували «особисто дорогому Леоніду Іллічу».

Якщо в роки Хрущова була закладена основа для радянського пенсійного законодавства, то за Брежнєва воно сформувалося в систему, якою ми користувалися до пенсійної реформи 2017 року.

СПРАВА БРЕЖНЕВА. З кінця 1960-х років уряд СРСР прийняв заходи, спрямовані на вирівнювання пенсій та умов їх отримання. Найбільші зміни відбувалися в селі. У 1966 році колгоспники були урівняні з робітниками і службовцями за віком виходу на пенсію і необхідним стажем.

Остаточну рівність колгоспники отримали в 1978 році, коли держава відмовилася віднімати з пенсії 15% за присадибну ділянку, якщо вона перевищувала 15 соток.

УСІМ – ЗА ПОТРЕБАМИ. Пенсійна політика СРСР поступово ставала все більш щедрою. У 1971 році був встановлений новий пенсійний мінімум для робітників і службовців – 45 карбованців. Активно впроваджувалися надбавки до пенсій. За тривалий стаж (10 років і більше понад обов’язкову норму) стали доплачувати 10% пенсії. Стільки ж – на кожного утриманця. З 1983 року почали нараховувати надбавку за безперервний стаж роботи на одному підприємстві.

Також у 1970-і роки збільшилися в розмірі і регулярно виплачувалися пенсії для інвалідів, пенсії для сімей, які втратили годувальника, пенсії для батьків, чиї діти загинули на фронті.

Для тих, хто працював в екстремальних умовах, було знижено пенсійний вік (на 10 років) і стаж (на 5 років). Це торкнулося, наприклад, працівників, зайнятих на роботах під землею, в гарячих цехах і на шкідливих виробництвах.

НАПОРОЛИСЬ. З 1965 по 1980 роки політика держави була спрямована на те, щоб забезпечити соціальну підтримку всім, хто об’єктивно її потребував. Цей процес припав на роки «нафтового достатку». У 1980-і доходи від експорту нафти й газу впали, а витрати на оборонку – зросли. Одночасно збільшилися витрати і на соціальну сферу: народжуваність впала, а населення – постаріло.

Конфлікт між «можемо забезпечити» і «потрібно забезпечити» успадкувала і незалежна Україна. Якщо в кінці 1970-х років у республіці було 20% пенсіонерів, то сьогодні в незалежній Україні – уже 30%. Один за одним українські уряди відмовлялися підняти пенсійний вік, чим тільки погіршили ситуацію.

СЬОГОДНІ середня пенсія становить 2,5 тис. гривень, мінімальна – 1,4 тис. гривень. З урахуванням тарифів на послуги ЖКГ і фактично платної медицини, цих коштів недостатньо, щоб покрити навіть елементарні потреби.

Причина бідності українських пенсіонерів – величезна кількість одержувачів допомог, слабка економіка і масове ухилення населення від відрахувань до Пенсійного фонду. За довгі роки Україна не змогла вирішити цю проблему, хоча про зростання зарплат і пенсій звітує чи не кожен уряд.

Читайте також: ЯК МІНІМУМ ЗБІЛЬШАТЬСЯ: В КАБМІН ПЕРЕГЛЯНУТЬ РОЗМІР СОЦВИПЛАТ

 

Поделиться

Читайте на ETCETERA

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами