Клімкіну на замітку: як українську мову на латиницю переводили

Нещодавно міністр закордонних справ України Павло Клімкін запропонував подискутувати про переведення української мови на латинський алфавіт. Втім, нічого оригінального тут немає: в XIX столітті мову вже намагалися «європеїзувати» таким чином. Тоді це призвело до справжніх «азбучних війн».

АБЕЦАДЛО НЕ ПРОПОНУВАТИ! Перша пропозиція перевести українську мову на латиницю прозвучала ще в 1830-х роках. Сталося це в Галичині, яка в ті часи входила до складу Австрійської імперії. Відомий лінгвіст і етнограф Йосиф Лозинський заявив, що кирилиця безнадійно застаріла. Тому її потрібно поміняти на абецадло. Цим неблагозвучним словом позначався особливий різновид польського алфавіту. Необхідність змін Лозинський доводив власним прикладом: свої книги він публікував на цьому самому абецадло.

Втім, земляки зустріли ідею Лозинського без особливого ентузіазму. А знаменитий просвітитель Маркіян Шашкевич навіть написав проти латинізації цілу книгу під назвою «Азбука і абецадло». Загалом, перша спроба перевести українську мову на латинську графіку закінчилася нищівною поразкою. В історію ці події увійшли як «перша азбучна війна».

ЗА СПРАВУ БЕРЕТЬСЯ ВИНАХІДНИК. Ще одну спробу поміняти алфавіт зробив один з найбільш ексцентричних діячів Галичини XIX століття – Антін Кобилянський. Цей дивовижний чоловік встиг побувати лікарем, актором і вчителем, об’їхав пів-Європи і створив креслення неймовірних винаходів: камери для лікувального дихання, пристрою для переробки диму і літаючої яхти. А ще – розмірковував про долю рідної мови. У 1861 році Кобилянський видав у Чернівцях брошуру, в якій запропонував перевести українську мову на алфавіт, схожий на сербо-хорватський і чеський. Співвітчизники цю ідею не просто відкинули, але й висміяли: розгромна стаття вийшла на тому самому алфавіті, який пропонував Кобилянський.

НА РІВНІ МІНІСТЕРСТВА. Друга «азбучна війна» 1859-1861 років відзначилася набагато більшою напругою пристрастей, ніж перша. І не дивно – на цей раз мовою перейнялись не інтелектуали-одинаки, а австрійський уряд. Перевести українську мову на латиницю вирішили міністерство віросповідань і освіти разом з намісником Галичини графом Агенором Ґолуховським. Цікаво, що свої дії вони пояснювали необхідністю боротися з російським впливом.

Ініціатори зміни алфавіту залучили на свій бік видатного чеського філолога (і за сумісництвом співробітника міністерства освіти) Йосефа Іречека. Авторитетний вчений категорично заявив, що «кириличну абетку пристосувати до потреб живої русинської (в XIX столітті українці Галичини називали себе русинами. – Ред.) мови вже не можна, оскільки вона підходить тільки до мертвої церковнослов’янської мови». Натомість Іречек придумав власну українську граматику – на основі чеського алфавіту.  

 

ПОЛІТИЧНЕ ПИТАННЯ. Проти проекту Іречека виступили навіть ті, хто теоретично  був не проти переведення української мови на латиницю. Наприклад, ініціатор першої «азбучної війни» Йосип Лозинський. На їхню думку, затія міністерства взагалі не мала жодного відношення до мови і культури, а носила суто політичний характер. Таку думку поділяли практично вся українська преса і багато інтелектуалів.

Для вивчення питання австрійська влада створила у Львові спеціальну комісію, в яку запросили авторитетних українських діячів. Один з них, греко-католицький єпископ Михайло Куземський, вступати в комісію відмовився і опублікував відкритого листа, в якому закликав уряд не втручатися у внутрішні справи українців. А пізніше виявилося, що комісія майже одноголосно налаштована проти реформи. Українців підтримали впливові австрійські лінгвісти – словенець Франц Міклошич і чех Павло Шафарик (до речі, тесть Йосефа Іречека). Зрештою, уряд дозволив українському народу «самому піклуватися про розвиток своєї мови».

КУЛЬТУРНИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ. Українська інтелігенція XIX століття (чи, принаймні, значна її частина) вважала, що відмова від кирилиці означає відмову від усієї культурної спадщини українського народу. Інтелектуали боялися, що разом з абеткою українці втратять власну культуру і розчиняться серед поляків. Тим більше що в австрійській Галичині правила польська шляхта, яка вважала ці землі споконвіку польськими і не хотіла рахуватися з українцями. Тож в переведенні української мови на латиницю українські діячі бачили підступи поляків. Наприклад, просвітитель Яків Головацький під час другої «азбучної війни» писав письменникові Пантелеймону Кулішу, що міністерство діє «за намовою ляхів, перебіжчиків і недоляшків».

ЗАГАЛОМ, боротьбу за кирилицю українська інтелігенція XIX століття розглядала як спробу відстояти культурну незалежність українського народу. Дивна річ, але сьогодні ті ж самі аргументи наводять прихильники «української латиниці».

Читайте також: ЧОРНИЙ СНІГ І ДОЩ ІЗ РИБ: ЯКІ НЕЗВИЧНІ ОПАДИ БУЛИ В УКРАЇНІ

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами