Хронограф. Які екзотичні звірі водилися за часів Київської Русі

Хронограф. Які екзотичні звірі водилися за часів Київської Русі

 
 
00:00 /
 
1X

У проекті ХРОНОГРАФ на сайті EtCetera ми говоримо про тих людей, такі події та явища в історії України, про яких вам навряд чи розповідали в школі чи вузі.

«Повчання дітям» великого київського князя Володимира Мономаха в школі докладно не вивчають. Так – двома словами згадують: мовляв, князь повчав синів чинити по справедливості і не дуже пригнічувати підданих. А проте, в цьому самому «Повчанні» чимало більш цікавих епізодів. Наприклад, той, у якому Мономах, затятий мисливець, захоплено розповідає про «лови» на диких звірів у чернігівських лісах.

Полювання в ті часи було справою небезпечною – навіть для князя. Володимир Всеволодович докладно описує своє знайомство з рогами лосів, оленів і диких биків-турів, з кабанячими іклами і ведмежими зубами. А одного разу, пише Мономах, «лютий звір скочив мені на стегна і коня зі мною перекинув, і Бог зберіг мене неушкодженим».

Над цим самим «лютим звіром» вже не одне століття ламають голови історики та зоологи. Що за хижак мало не позбавив Київську Русь одного з найвидатніших її правителів? Поняття «лютий звір» в літературі Київської Русі зустрічається досить часто. І вживається у двох значеннях. «Лютим звіром» могли назвати якогось звіра, що дійсно був лютий. В такому випадку слова «лютий звір» писалися перед назвою самого звіра. Ну, наприклад, «лютий звір крокодил». Але нерідко це поняття застосовувалося зовсім в іншому значенні – як назва якоїсь конкретної тварини.

Ось, наприклад, історія з «Повісті временних літ», у якій розповідається про ченця Києво-Печерської лаври на ім’я Ісакій. Нинішні лікарі, ймовірно, сказали б, що Ісакій страждав надмірними галюцинаціями, але сам він був упевнений, що йому дошкуляють біси. Так ось, з’являлися біси нещасному ченцеві «то в образі ведмедя, то лютого звіра, то вола». А ось інший класичний твір, знамените «Слово о полку Ігоревім». Його автор – до речі, до цих пір невідомий, – порівнює з «лютим звіром» полоцького князя Всеслава. Той, подібно до хижаків, вражав супротивників стрімкими нічними рейдами. Нарешті, ще в одній книзі того часу читаємо: «нишпорять лютим звіром і вепром диким, вовком».

Загалом, можна зробити висновок, що «лютий звір» – це не ведмідь і не вовк. Та й поводить він себе, судячи з мемуарів Мономаха, зовсім не по-вовчому і не по-ведмежому. Вивчивши древні джерела, деякі вчені прийшли до несподіваного висновку: на київського князя напав лев.

Зачекайте, скажете ви, який ще лев у лісі під Черніговом?! Відповідаємо: лев європейський, вимерлий підвид лева. Але це зараз він – вимерлий, а колись населяв весь Євразійський континент, від Британії до Чукотки. Щоправда, було це дуже давно – ще до льодовикового періоду, коли клімат у Європі був значно теплішим. Але на Балканському півострові, в Малій Азії і на Закавказзі леви мешкали ще в історичні часи.

Тож – героям давньогрецьких міфів, щоб прикрасити свої плечі левовою шкурою, зовсім не обов’язково було їхати в далеку Африку. До часів Римської імперії левів у Європі вже практично не залишилося. Але це зовсім не означає, що якісь популяції левів не збереглися де-небудь у причорноморських степах або українському лісостепу. Тим більше що повадки «лютого звіра», описані Мономахом, дуже скидаються на поведінку великої кішки. А щоб повалити на землю коня з вершником – звірюка ця повинна була бути явно крупнішою за дикого кота або рись.

Втім, інші вчені заперечують: цар звірів занадто великий, щоб вскочити Мономаху на стегна. Крім того, леви не нападають нишком, а попереджають про атаку позою і гарчанням. Тому, найімовірніше, київському князю довелося битися з леопардом. Дивно, але кістки цього красивого і граціозного вбивці знаходили під час розкопок у Криму в прошарках VII століття. А турки, які в XVI-XVII століттях будували фортеці в Дністровських плавнях, розповідали про зустрічі зі звіром, що нагадує гігантську кішку. Тож версія про леопарда зовсім не така неймовірна, як може здатися.

До речі, «лютий звір» був не єдиним великим хижаком котячої породи, відомим на Русі. Серед фресок Софійського собору в Києві є одна, яка зображує елегантних звірів, яких мисливці спустили на диких коней. Це – гепарди, або, як їх називали в ті часи, «пардуси». Цих звірів – до речі, найшвидших мешканців суші – використовували на полюванні і дуже цінували. Щоправда, на Русі вони не водилися: їх привозили з пустель Середньої Азії.

На сьогодні все. Якщо у вас є що сказати – не мовчіть, залишайте ваші думки і пропозиції в коментарях під записом і не забувайте слухати нас на сайті EtCetera.

Читайте і слухайте також: ЯК КИЇВСЬКІ КНЯЗІ «НАЛІВО» ХОДИЛИ?

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами