ХРОНОГРАФ. Як хлопець з українського села став героєм аргентинського серіалу

ХРОНОГРАФ. Як хлопець з українського села став героєм аргентинського серіалу

 
 
00:00 /
 
1X

У проекті ХРОНОГРАФ на сайті EtCetera ми знайомимо вас з тими людьми, подіями та явищами в історії України, про яких вам навряд чи розповідали в школі чи вузі.

У 2010 році на екрани вийшов аргентинський історичний серіал «Те, що нам залишив час» – про події, що відбувалися сто років тому. Популярний актор Родріго де ла Серна зіграв у цьому серіалі чоловіка на ім’я Симон Радовіцький. Цьому самому Симону Радовіцькому аргентинський письменник Освальдо Байєр присвятив пісню, а англійський письменник Брюс Чатвін написав про нього книгу. Не говорячи вже про те, що багато аргентинців вважають його народним героєм.

Хто такий цей Симон і чому про нього до сих пір пам’ятають? Почнемо з того, що батьки назвали його не Симоном, а Семеном, і він був нашим земляком. Семен Радовіцький народився в 1889 році в селі Степанівка (зараз це Криничанський район Дніпропетровської області) в бідній єврейській родині.

Батьки хотіли дати синові хорошу освіту, тому перебралися з рідного села у велике місто Катеринослав (нинішній Дніпро). Однак їхнім мріям не судилося збутися. З десяти років Семену довелося працювати підмайстром у слюсаря (і ночувати під обіднім столом майстра), а в чотирнадцять років він уже влаштувався на фабрику.

В Російській імперії початку ХХ століття більшості робітників жилося зовсім несолодко. Трудитися доводилося по десять, а то й по дванадцять годин на добу, в умовах, які важко назвати людськими. Не дивно, що роботяги бунтували, вимагаючи восьмигодинний робочий день. У червні 1904 року такий страйк спалахнув на фабриці, на якій працював Семен. Природно, він до нього приєднався. Страйкуючих розганяли козаки, особливо не церемонячись.

Семена вдарили шаблею в груди, і наступні півроку він провів у лікарні. Ця подія перетворило хлопця в революціонера. А з усіх революційних рухів найбільшу симпатію у нього викликали анархісти – вони були найбільш рішучими і прагнули не до захоплення влади, а хотіли скасувати будь-яку владу. Семен занурився в революційну боротьбу: він поширював заборонені листівки і брошури, організовував акції протесту, не раз опинявся за гратами. Зрештою, в 1908 році молодого анархіста відправили етапом у Сибір, але по дорозі йому вдалося втекти.

В Російській імперії на Радовіцького чекала каторга або страта. Тому він, придбавши за допомогою товаришів-революціонерів фальшиві документи, купив «квиток в один кінець» на корабель, що вирушав до столиці Аргентини, Буенос-Айреса. Тут Семен найняв житло у складчину з декількома іншими емігрантами з України і влаштувався на роботу механіком.

Дуже скоро Семен (тепер його називали на іспанський манер – Симоном) зрозумів, що порядки в Новому Світі не дуже відрізняються від тих, через які він був змушений покинути батьківщину. Кілька десятків аристократичних сімей зосередили в своїх руках всю владу, гроші і землю в країні. Становище робітників було не кращим, ніж у Російській імперії, а найгірше доводилося іммігрантам. У них взагалі не було жодних прав, а вимагати рівноправності вони не могли – за це могли просто вислати з країни.

Навесні 1919 року міська влада Буенос-Айреса, з ініціативи начальника місцевої поліції полковника Рамона Лоренсо Фалькона, ввела новий муніципальний кодекс, спрямований безпосередньо проти іммігрантів. У відповідь профспілки кучерів, погоничів возів і шоферів оголосили загальний страйк. Головну демонстрацію призначили на 1 травня. До неї приєднався і Симон Радовіцький – він йшов у перших рядах демонстрантів. На площі Лорі зібралися близько 10 тисяч осіб, серед яких були жінки і люди похилого віку. Однак колона не пройшла і півсотні метрів, як поліцейські відкрили по беззбройних людях вогонь. Точна кількість загиблих у той день до сих пір невідома. За приблизними даними, поліцейські застрелили вісьмох робочих, ще більше ста чоловік були поранені. Згодом з’ясувалося, що наказ стріляти по натовпу віддав особисто шеф поліції Фалькон (після цього в народі його прозвали «Скаженим псом»).

Робітники Буенос-Айреса оголосили новий страйк, вимагаючи звільнити Фалькона. Але Симон Радовіцький вирішив, що цього замало. 14 листопада 1909 року він підстеріг екіпаж начальника поліції в районі міського кладовища і жбурнув у нього якийсь згорток. Прогримів вибух, Фалькон і його помічник загинули на місці. Радовіцького затримали практично одразу. Він двічі вигукнув в обличчя поліцейським: «Хай живе анархія!» і пообіцяв, що на кожного «скаженого пса» знайдеться своя бомба.

Українця засудили до ув’язнення «на невизначений термін» і відправили на самісінький «край світу» – в тюрму у місті Ушуайя на острові Вогняна Земля, за шість днів плавання від Антарктиди. Туди відправляли найзатятіших кримінальників і найнебезпечніших політв’язнів. Живими звідти не повертався практично ніхто.

Симон провів у в’язниці в Ушуайї двадцять років, пережив катування і знущання, а щороку, в річницю вбивства Рамона Фалькона, його на місяць переводили в карцер з раціоном, що складався з хліба і води. Але Симон не здавався. Він так і не розкаявся у скоєному, ніколи не просив пощади, кілька разів оголошував голодування протесту і двічі намагався втекти з в’язниці. А тим часом на волі Радовіцький став справжньою знаменитістю. Його товариші-анархісти, а також правозахисники і ліберальна преса вимагали звільнити політв’язня. До речі, Радовіцького підтримали також латиноамериканські комуністи, але він публічно відкинув їх підтримку у відкритому листі, нагадавши про терор і репресії в Радянському Союзі.

Зрештою, уряд поступився вимогам громадськості і в 1930 році випустив Симона Радовіцького на волю. Але відразу ж вислав з країни. Симон кілька років прожив у сусідньому Уругваї, а потім відправився в Іспанію – битися на боці республіканців у громадянській війні проти ультраправих заколотників генерала Франко. Після падіння республіки Радовіцький перебрався до Франції. Коли ж Францію окупували німецькі нацисти, він емігрував до Мексики. Тут він працював на фабриці дитячих іграшок, допомагав політичним емігрантам і писав статті для анархістських газет. Помер Симон Радовіцький у 1956 році від серцевого нападу.

У нинішній Аргентині полковнику Рамону Фалькону встановлено пам’ятник, його ім’ям названо площу і поліцейську академію. Однак для багатьох аргентинців справжнім героєм залишився не начальник поліції, а українець зі Степанівки, який його вбив. А на пам’ятнику Фалькону незмінно з’являється напис «Simonvive!», що означає «Симон живий!»

На сьогодні все.

Якщо у вас є що сказати – не мовчіть, залишайте ваші думки і пропозиції в коментарях під записом і не забувайте слухати нас на сайті EtCetera.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами