Чому київські школярі 1960-х мріяли стати хунвейбінами? Невідома історія

В 1960-х роках чимало людей в Україні були незадоволені радянською дійсністю. Для одних ідеалом була Америка. А для інших – Китай на чолі з Мао Цзедуном.

СОБАЧІ ГОЛОВИ. У січні 1967 року поблизу мавзолею Леніна в Москві відбулися сутички між громадянами КНР і міліцією. Наступного дня в Пекіні хунвейбіни – молодіжні загони, вірні ідеям Мао Цзедуна – взяли в облогу радянське посольство. А в одному з кабінетів київської школи №117 (нинішня гімназія імені Лесі Українки) з’явилася листівка з підписом «Бойовий штаб хунвейбінів». «Штабісти» заявляли про підтримку дій китайців, тому що тільки так можна «втовкмачувати в собачі голови радянських людей великі ідеї».

Новоявлених хунвейбінів відразу ж вирахував КДБ. Ними виявилися двоє дев’ятикласників. Перелякані підлітки божилися, що просто хотіли пожартувати. Їм повірили: школярі відбулися легким переляком. Втім, вони виявилися не єдиними: в Україні 1960-х років чимало людей симпатизували Китаю.

Чому київські школярі 1960-х мріяли стати хунвейбінами? Невідома історія

ФОН. В ті часи відносини між вчорашніми союзниками – СРСР і КНР – загострилися до межі і погрожували спалахнути справжньою війною. Держави сперечалися за лідерство в «третьому світі» і в міжнародному комуністичному русі, а крім того – за кілька спірних територій на Далекому Сході. В оточенні Мао Цзедуна сподівалися зіграти на протестних настроях в Радянському Союзі. На територію СРСР віщали російськомовні радіостанції «Радіо Пекіна» і «Голос вільної Азії», доносили до радянських громадян офіційну позицію КНР.

МАО ДІЛО ГОВОРИТЬ! Китайське радіо таврувало керівництво КПРС як «ревізіоністів» і викривало його в бюрократизмі та «буржуазному переродженні». І багато радянських громадян готові були з ним погодитися. Наприклад, пенсіонер Швуім з Харкова розповідав друзям, що китайці говорять правду: в СРСР процвітає корупція, крадіжки в торгівлі і громадському харчуванні, на якому «наживаються тисячі, а мільйони страждають».

В КИТАЇ КРАЩЕ. Одними розмовами справа не обмежувалася. Наприклад, в ніч на 18 липня 1963 року в місті Мена (Чернігівська область) 27-річний художник міського театру Іван Панасецький вивісив транспаранти з гаслом: «Хай живе Мао Цзедун – вождь трудящих усього світу!» А в Донецьку в червні 1964 року 37- річний шахтар Василь Полубань розклеював листівки із закликом: «Геть М. С. Хрущова! Хай живуть друзі Китаю! »У тому ж Донецьку в лютому 1967 року 35-річний шахтар Мельников залишив на щиті з плакатами листівку, що вихваляла Мао і закликала повалити Брежнєва.

НАШІ ХУНВЕЙБІНИ. Письменник з Дніпропетровська Борис Сотников (до речі, ветеран війни) на застіллях з колегами-літераторами зізнавався, що «у нас не завадило б культурну революцію влаштувати, як у Китаї», додаючи, що сам із задоволенням став би хунвейбіномв і «почав би трощити усе». А в Балаклії (Харківська область) в 1964 році двоє журналістів місцевих газет – брати Володимир і Адольф Романенко – навіть організували підпільну «Робітничо-селянську революційну партію комуністів». Ця «партія» планувала влаштувати революцію, повалити КПРС і почати будувати комунізм за китайським зразком. Щоправда, братам так і не вдалося нікого загітувати в свою організацію, а самих їх уже через кілька місяців заарештував КДБ.

Чому київські школярі 1960-х мріяли стати хунвейбінами? Невідома історія

ХОЧ БИ ХТО. Зіткнення між китайськими і радянськими військами на прикордонному острові Даманський в 1969 році викликало чутки про те, що наближається «велика війна». Більшість українців такі новини лякали, але декого – навпаки, обнадіювали. Наприклад, колгоспник з Рівненської області на прізвище Комар говорив односельцям, що «швидше б прийшли китайці і розправилися б з Радами». Мешканка Донецької області Чорна в серцях кинула місцевому депутату міськради, що, мовляв, «прийдуть китайці», тоді перевішаємо всіх депутатів і комуністів.

У колишнього члена ОУН з Волинської області Ролько був свій резон бажати перемоги Мао Цзедуну. За його міркуванням, якщо Радянський Союз буде воювати з Китаєм, обов’язково втрутиться Америка, і на тлі всього цього неподобства Україна зможе домогтися самостійності.

НА СЛУЖБІ ПЕКІНА. Один з авторів книги «Війна в натовпі» під псевдонімом «полковник Боровець» розповідає, що в 1970-х роках він перебував у підпільній групі, яка налагодила контакти з китайцями. Це відбувалося в одному з військових училищ. Громадянин Північної Кореї, що навчався в училищі, виявився китайським агентом. «Боровець» згадує, що ніякої шпигунської діяльності представники КНР від них не вимагали – потрібно було тільки поширювати пропагандистську літературу. Книги і брошури були прикрашені портретами класиків марксизму-ленінізму і мали реквізити московського партійного видавництва – тож замаскувати їх не складало особливих труднощів. За пропаганду платили гроші – один з учасників групи навіть купив собі кольоровий телевізор (грандіозна покупка, як на ті часи).

Великої війни між СРСР і КНР так і не відбулося. А в 1976 році помер Мао Цзедун. Відносини між двома країнами стали поступово налагоджуватися, і Китай перестав бути символом альтернативи для радянських інакодумців.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт
опитування

Найважливіше — в одному листі. Новини, реформи, аналітика — коротко і по суті.

Підпишись, щоб бути в курсі.

Дізнавайся все найцікавіше першим — слідкуй за нашими новинами у соцмережах

Дякую, я вже з вами