Що таке Стокгольмський синдром? Чому психологи в це не вірять?

ЯК З’ЯВИЛАСЯ НАЗВА?

Пограбування шведського банку в серпні 1973 року могло залишитися непоміченим для світової історії, якби не дало назву психологічній аномалії. Тоді двоє нападників взяли в полон чотирьох співробітників фінустанови і закрилися з ними у сховищі розміром 3×14 метрів. Протягом шести днів світ стежив за розвитком подій, поки поліція не пішла на штурм і не звільнила заручників.

Але замість подяки за звільнення, жертви виступили на підтримку грабіжників, звинувативши владу в події. У результаті одного з нападників суд виправдав. Ці події підштовхнули шведського психіатра і криміналіста Нільса Бейєрута до введення терміна «стокгольмський синдром».

ЯК ВИНИК ЗВ’ЯЗОК?

Чому бранці перейнялися такою раптовим довірою до терористів, що стало причиною парадоксальної реакції їхньої психіки?

У невеликому приміщенні, в напруженій психологічній обстановці грабіжники і бранці грали в хрестики-нулики, розповідали одне одному про себе. Коли одній зі співробітниць стало холодно, злочинець дав їй свою куртку. В іншої жінки стався напад клаустрофобії, і грабіжники випустили її прогулятися, правда, на прив’язі.

На думку психологів, зв’язок виникає, тому що злочинцям вигідні живі і поступливі заручники. Щоб цього домогтися, вони входять в довіру до жертви, яка в такій ситуації займає пасивну позицію.

Для заручника довірчі відносини з терористом-загарбником здаються гарантією безпеки.

ЯК РОЗПІЗНАТИ СИНДРОМ?

У «стокгольмського синдрому» є характерні ознаки:

По-перше, жертви починають ототожнювати себе з тими, хто взяв їх у полон. Підсвідомо людям здається, що злочинці не зашкодять їм, якщо вони будуть діяти спільно. Жертви намагаються домогтися довіри загарбників.

По-друге, жертви розуміють, що операція з їх порятунку може нашкодити і їм самим. Якщо їх не вб’ють розлючені діями поліції злочинці, то цілком можуть загинути від випадкової кулі визволителів.

По-третє, за час полону жертва починає бачити у злочинцеві людину, співпереживати йому. Особливо сильно це проявляється, коли загарбники переслідують політичні або релігійні цілі. Бранець навіть може перейти на бік викрадачів.

Нерідко жертви зізнаються, що сприймали все, що відбувається, як поганий сон, і вважали, що це відбувається не з ними.

ЦЕ МОЖЕ БУТИ КОРИСНО?

Це може здатися нелогічним, але поліція не проти розвитку у заручників і терористів «стокгольмського синдрому».

Навпаки, одне із завдань переговірників у такому випадку – не перешкодити розвитку синдрому, а навпаки, спровокувати його виникнення. Це підвищує шанси заручників залишитися живими.

У той же час, повноцінних досліджень «стокгольмського синдрому» не проводили. Тому в психології думки про його існування розділилися. За словами клінічного психолога з Університету Еморі Надін Каслоу, немає ніяких переконливих доказів існування цієї аномалії, а тему просто роздули ЗМІ.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт
опитування

Найважливіше — в одному листі. Новини, реформи, аналітика — коротко і по суті.

Підпишись, щоб бути в курсі.

Дізнавайся все найцікавіше першим — слідкуй за нашими новинами у соцмережах

Дякую, я вже з вами