Чому Сінгапур не найкращий приклад для наслідування

Перша асоціація, яка виникає у більшості українців зі словом «Сінгапур» – це «економічне диво». А фраза засновника цього міста-держави,  Лі Куан Ю, про трьох друзів, яких обов’язково потрібно посадити правителю, міцно увійшла в лексикон блогерів і політиків. І дійсно, Сінгапур вражає: скляні хмарочоси, що линуть до небес, позолочені фонтани, майже стерильні вулиці. А ще – успішне подолання корупції і перші місця за економічними показниками. Здавалося б, чим не зразок для наслідування? Однак, насправді не все так просто.

БАТЬКО Й СИН. Пропагандисти «сінгапурського дива» чомусь не люблять говорити про те, що перші місця Сінгапур займає тільки в економічних рейтингах. З політикою і соціалкою справи в місті-державі йдуть далеко не так гладко.

Неузгодженості починаються з найвищих ешелонів влади. Наприклад, той самий Лі Куан Ю очолював Сінгапур протягом 31 року. І навіть покинувши пост прем’єр-міністра, продовжував займати ключові посади в уряді. А з 2004 року Сінгапур очолює – хто б ви думали? – рідний син батька-засновника, Лі Сянь Лун. Причому влада не бачить в цьому нічого поганого. Навпаки, така сімейність, стверджують вони, повністю відповідає конфуціанським традиціям, великим шанувальником яких був Лі Куан Ю.

ОЛІГАРХІЯ ПО-СІНГАПУРСЬКИ. Засновник Сінгапуру, можливо, дійсно відправив за грати тих самих горезвісних «трьох друзів». Проте в рейтингу кланових економік, за версією журналу The Economist, Сінгапур займає четверте місце. Україна, до речі, на п’ятому місці.

Під клановою економікою автори рейтингу мають на увазі ситуацію, коли бізнес заробляє гроші за рахунок близькості до влади. Тобто, мова йде про те явище, яке в Україні прийнято називати «олігархією». За підрахунками видання, статки сінгапурських олігархів, зароблені за допомогою зв’язків з держструктурами, становлять понад 10% ВВП країни.

ВИБОРИ БЕЗ ВИБОРУ. З формальної точки зору, в Сінгапурі багатопартійна система. Проте, з моменту набуття містом незалежності при владі перебуває одна політична сила – Партія народної дії.

Звичайно, можна припустити, що популярність правлячої партії в народі така висока, що громадяни з року в рік висловлюють їй довіру. Однак, якщо на якомусь виборчому окрузі занадто багато голосів набрав опозиційний кандидат, до наступних виборів такий округ може не дожити. Його розформують і об’єднають з іншими, де підтримка влади вища.

А якщо опозиційний кандидат буде занадто жорстко критикувати владу – на нього подадуть до суду за наклеп. Згідно із законом, суди в Сінгапурі, звичайно, незалежні, але в реальності майже завжди виносять рішення на користь правлячої партії.

Ще опозиціонера можуть просто посадити в тюрму, навіть не пред’являючи звинувачень – на підставі закону про внутрішню безпеку. Цей закон, між іншим, був прийнятий ще в ті часи, коли Сінгапур був британською колонією. Загалом, не дивно, що в парламенті Сінгапуру правляча партія має 83 місця, а опозиція – всього 6.

РАЙ НЕ ДЛЯ ВСІХ. Експерти стверджують, що Сінгапур – одна з країн з найбільшою нерівністю доходів. «Податковий рай», який робить місто-державу особливо привабливим для бізнесу, обертається соціальною нерівністю і класовим розшаруванням. Місцевий журналіст і бізнесмен Хо Квон Пінг вважає, що Сінгапур потрапив в «пастку нерівності»: діти бідних батьків, у більшості своїй, також залишаються бідними. Хо Квон Пінг вважає, що, якщо не змінити податкову політику, з кожним роком боротися з нерівністю буде все складніше. А це, в свою чергу, загострить соціальну напругу в суспільстві.

ПОМОВЧІТЬ. В Індексі свободи преси, який щорічно складає впливова організація «Репортери без кордонів», Сінгапур посідає 151-е місце. Для порівняння, путінська Росія розташувалася на 148-му місці. Незалежних ЗМІ в Сінгапурі практично немає. Більше того, найбільші теле- і радіостанції належать державі, а друковані видання знаходяться під строгим урядовим наглядом. Крім того, закон дає владі право обмежувати тиражі або взагалі забороняти іноземні видання, які «втручаються у внутрішні справи Сінгапуру». Тобто, критикують політику країни.

КРАЇНА ШТРАФІВ. Строгість сінгапурських законів вже давно стала притчею во язиціх. Навіть за найдрібніші правопорушення в цій країні передбачені абсолютно драконівські покарання. Штрафи від 300 доларів і вище належить сплачувати не тільки за кинуте на дорогу сміття або куріння в недозволених місцях. Але й, наприклад, за те, що ви вирішили перекусити на ходу або не змили за собою в громадському туалеті.

У Сінгапурі як і раніше існують смертна кара і тілесні покарання. А в магазинах продаються вдосконалені різки для шмагання дітей.

БЕЗ РОДЗИНКИ. Така система спричинила особливий тип суспільства. І дослідники, і звичайні мандрівники називають Сінгапур «раєм для перфекціоністів». Місцеві жителі багато працюють, не дають хабарів, дуже старанні і чесні. Однак їм не вистачає ініціативи, творчого мислення та почуття гумору. У суспільстві, життя якого жорстко регламентоване урядом, панують конформізм і острах порушити встановлені норми.

ДО РЕЧІ, на початку 1990-х років Сінгапур відвідав американський письменник, «батько кіберпанку» Вільям Гібсон. Свої враження від побаченого він описав у колонці під назвою «Діснейленд зі смертною карою» в журналі Wired. Після публікації цієї колонки поширювати журнал в Сінгапурі заборонили.

Читайте також: ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ПІВНІЧНУ КОРЕЮ І ЧОМУ ЇЇ ВСІ БОЯТЬСЯ

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами