Будні окупації: як жилося українцям у Третьому Рейху?

Друга світова війна й окупація України Німеччиною та її союзниками як і раніше залишаються однією з найбільш політизованих подій української історії. Довгий час історики вважали за краще бачити тільки два епізоди цього трагічної часу: терор окупантів і рух Опору. І тільки порівняно недавно вчені задалися метою дізнатися, як жили і виживали в окупації не «герої» і не «зрадники», а звичайні українці.

ЧОГО ЧЕКАЛИ? Офіційна радянська пропаганда говорила, що з перших днів війни весь народ України піднявся на боротьбу із загарбником. Однак історики стверджують: це не так.

Чимало людей дійсно сприймали гітлерівців як ворогів і готові були проти них боротися. Але в той же час нітрохи не менше було тих, чиє ставлення до німців можна описати як обережне очікування.

Нарешті, були і ті, хто сподівався, що перемога Німеччини принесе краще життя. Вони говорили, що гірше, ніж в сталінському СРСР, бути просто не може. Очевидці згадують, що подібні настрої охопили навіть деяких київських євреїв, які були впевнені, що нацистський антисемітизм – це вигадки радянської пропаганди.

Нарешті, дехто вірив, що німці дадуть Україні незалежність.

ВЛАДА. Всі надії на поліпшення досить швидко розвіялися. Незалежною Україна так і не стала. Більш того, її розділили на кілька зон окупації. У кожній зоні були свої особливості. Наприклад, у Галичині, яка стала частиною так званого «Генерал-губернаторства», порядки були м’якші, ніж в рейхскомісаріаті «Україна», що об’єднав більшу частину українських земель. Німці дуже жорстко боролися з корупцією, тоді як румунська влада в Одеській області, навпаки, були вкрай корумпована. За словами сучасників, за гроші тут можна було вирішити будь-яке питання – навіть відкупитися від всесильної таємної поліції.

ГРОШІ. Відрізнялися й економічні умови. Німці розглядали Україну виключно як джерело сировини і дешевої робочої сили. Відповідно, і вичавлювали з завойованих територій все, що тільки могли вичавити. Найбільші підприємства України поділили між гігантами німецької промисловості і встановили на них напіввійськовий режим. Утім, у порівнянні з довоєнними сталінськими порядками тут майже нічого змінилося.

На багатьох заводах зарплату видавали не грошима, а продуктами або продуктовими талонами. Історичні документи свідчать: лікар в Києві заробляв 500 карбованців на місяць, тоді як буханець хліба на ринку коштував 150 рублів, а кілограм м’яса –близько 1400 рублів.

«Гроші ходять радянські, німецькі та українські (рублі рейхсомісаріату «Україна» – Ред.). І за все разом нічого не можна купити», – згадує мешканка столиці Ірина Хорошунова.

Не дочекалися змін на краще і сільські жителі. Колгоспи і радгоспи перейменували в «громадські господарства», порядки в яких фактично не змінилися. А умови життя навіть погіршилися. Селяни були зобов’язані здавати окупантам м’ясо, молоко, овочі, сіно і солому, волокно та іншу продукцію. Що і скільки здавати – вирішувала місцева влада в кожному районі. У Київській області селянські двори обклали 12 різними видами податків. А ще діяла обов’язкова трудова повинність. За прогули, «халтуру», невиконання норм виробітку і непослух владі застосовувались суворі покарання.

В Одесі «під румунами» в господарському житті було більше свободи. Румунська влада дозволили відкривати приватні підприємства і займатися бізнесом, чим багато одеситів поспішили скористатися. На початку 1942 року городяни подали більше 5000 заявок на відкриття магазинів, ресторанів і перукарень, не кажучи вже про заклади, немислимі в довоєнній радянській Одесі, на кшталт казино або публічних будинків. Більш того, окупанти відновили кілька зруйнованих у ході боїв житлових будинків і підприємств. Утім, турбота про добробут одеситів пояснюється дуже просто: румуни були впевнені, що придбали Одесу всерйоз і надовго, тому прагнули налагодити в місті звичайне життя.

Читайте також: ЯК УКРАЇНЦІ РЯТУВАЛИ ЄВРЕЇВ ВІД ГОЛОКОСТУ

НАСИЛЬСТВО. Ставлення до окупантів змінювалося дуже швидко: байдужість і надія скоро змінилися сильним невдоволенням. «Здавалося, що німці нарочито псують ставлення до себе», – згадувала харків’янка Віра Ладиженська.

Ще до вторгнення в СРСР, на одній із нарад вищого командування німецької армії, Гітлер говорив, що на окупованих територіях «необхідно встановлювати найжорсткіший режим». Керівники на місцях з ентузіазмом взялися виконувати наказ фюрера.

Військовим чинам, навіть нижчим, надали право розстрілу без суду і слідства – наприклад, за порушення комендантської години. Повернули фізичні покарання – наприклад, у Білій Церкві шановного старого агронома, який запізнився на лекцію німецького фахівця, змусили три рази оббігти навколо аудиторії. Колишній лідер партії соціалістів-радикалів Іван Макух, що жив під час окупації в одному з сіл Західної України, згадував, як адміністратор села призначив вихідний на церковне свято, а його заступник потім бив селян за те, що вони в цей день не вийшли на роботу. А в Одесі міський голова Герман Пинтя заборонив городянам їздити на велосипеді і їсти насіння.

Ну, а євреїв і ромів чекала неминуча смерть. Те ж саме стосувалося і людей, запідозрених у симпатіях до партизанів. Причому, відповідно до спогадів жителя Полтавської області Михайла Нільського, 90% заарештованих не мали до партизанів або підпілля жодного стосунку.

СЕКС-ІНДУСТРІЯ. В окупованих гітлерівським Рейхом землях легально працювали будинки розпусти. Наприклад, у Черкасах на вулиці Сковороди розташовувався подібний заклад для німецьких військових. Нацисти вважали секс процедурою, необхідною не тільки для здоров’я, але і для підняття морального духу солдата. Тому кожен німецький військовослужбовець отримував по 5-6 талонів на відвідування борделя в місяць.

Спочатку в армійських публічних будинках працювали тільки німкені – причому багато хто з них робили це з патріотичних міркувань. Пізніше з’явилися і місцеві мешканки – правда, тільки слов’янки. Сексуальні зв’язки з татарками, вірменками та єврейками солдатам категорично заборонялися.

Нерідко дівчат насильно змушували працювати в публічних будинках. Священик із Вінниці Василь Салтовець бачив, як городянок хапали прямо на ринковій площі. Однак деякі йшли в бордель добровільно – щоб прогодувати себе і дітей.

ЗАГАЛОМ, окупація України Третім Рейхом – одна з найпохмуріших сторінок нашої історії. Утім, і вигнання гітлерівців радянською армією не принесло бажаної свободи. Але це вже зовсім інша історія.

Фото: Projects

Читайте також: АТАМАН ТАРАС БУЛЬБА МІЖ СТАЛІНИМ, ГІТЛЕРОМ І БАНДЕРОЮ

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами