Що змусило закрити найвідоміший «театр жаху» в світі?

 З року в рік фільми жахів збирають повні зали кінотеатрів, приносячи своїм авторам мільйонні доходи. Понад 100 років тому бажання людей відчувати страх і прилив адреналіну теж приносило гроші тим, хто вмів його задовольнити. Невеликий паризький театр з незвичайним на ті часи «страшним» репертуаром став найзнаменитішим «театром жаху» в історії. Чому після 65-річної гучної слави йому довелося закритися?

З ЦЕРКВИ В ТЕАТР. У 1895 році драматург Оскар Метеньє придбав у Парижі готичну каплицю і перетворив її в театр «Гран-Гиньоль». Церковні деталі інтер’єру не прибрали – вони відповідали задумам нового власника.

Спочатку постановки носили «натуралістичний» характер – в них показувалося життя бідняків, злочинців і повій.

Що змусило закрити найвідоміший «театр жаху» в світі?

БУДЕМО ЛЯКАТИ. У 1897 році власником театру став англієць Макс Морі, який перетворив театральні постановки в суцільні сцени насильства і тортур.

Глядачам припали до смаку п’єси про няню-вбивцю, божевільних лікарів-хірургів, про виколювання очей з помсти і лоботомію з ревнощів. Автором цих історій був Андре де Лорд – скромний і тихий бібліотекар, який отримав прізвисько «Принц насильства».

КРОВ І СЕКС. Реалістичність жахів, що відбуваються на сцені, була вражаючою – глядачі один за іншим непритомніли, їм викликали лікарів. Це було найкращою рекламою для театру.

Один з акторів, Пол Ратино, придумав небувалі на ті часи спецефекти: дуже схожу на справжню бутафорську кров, відрізані кінцівки, розчленовані тіла, вивалювані кишки і шкіру, яка вкривається пухирями від «кислоти». Не звиклі до таких видовищ глядачі були налякані і в захваті.

Щоб розбавити жахливі сцени, в постановки додавали сцени сексу і згвалтувань.

Що змусило закрити найвідоміший «театр жаху» в світі?

СЛАВА. Новини про незвичайний театр розліталися моментально, побувати в ньому прагнули все, він перетворився на туристичну визначну пам’ятку. У короля Румунії в театрі була власна закрита ложа, в якій він ховався з коханкою.

П’єси для «театру жаху» писали найпрославленіші драматурги, і це підкупляло критиків: незважаючи на насильство і кров, у постановок була літературна цінність, а актори дійсно добре грали.

У 1920 році театр вирушив на гастролі в Лондон, але британська цензура змусила його покинути країну.

ЗАНЕПАД. Справжнім ударом для театру стала Друга світова війна: глядачів уже не тішили сцени вбивств. Хоча офіційно театр закрився в 1962 році, занепав він набагато раніше.

За словами останнього директора театру, «Гран-Гиньоль» не зможе «зрівнятися з тим, що відбувалося в Бухенвальді та Освенцімі. Раніше всім здавалося, що в житті жахи, показані на сцені, відбуватися не можуть. Тепер ми знаємо, що можливими є речі набагато гірші за це».

Ще однією причиною занепаду театру став розвиток кіно: фільми жахів виявилися страшнішими від театральних постановок.

НАВІЩО ЛЯКАТИСЯ? Популярність театру приніс страх. Річард Хенд, професор медіа-практики в Університеті Східної Англії, вважає, що подібні видовища, насправді – ліки від страху. Спостереження і переживання страшних сцен, викид адреналіну, а потім – можливість відвести погляд від сцени або екрану і опинитися в безпеці допомагає людині побороти власні фобії.

За матеріалами ВВС Сulture

 

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт
опитування

Найважливіше — в одному листі. Новини, реформи, аналітика — коротко і по суті.

Підпишись, щоб бути в курсі.

Дізнавайся все найцікавіше першим — слідкуй за нашими новинами у соцмережах

Дякую, я вже з вами