Безнадійна чи крута: яке ставлення у світі до української науки?

Один з міжнародних рейтингів назвав українську науку найкращою в світі. Інший показав, що українські вчені пасуть задніх. EtCetera з’ясовував, кому можна вірити і в якому стані українська наука насправді.

ФАКТ. Міжнародний рейтинг Good Country Index у категорії «Наука і Технології» віддав перше місце Україні. Хоча за всіма іншими показниками наша країна опинилася настільки низько, що в загальному заліку не увійшла навіть до числа 50 кращих держав світу (Росія, Угорщина, Чехія, Грузія та Польща до їх числа увійшли). Наше місце в загальному рейтингу – 75, одразу після Брунею, Панами та Сенегалу.

Зазначимо, що за результатами 2018 року, до трійки найкращих країн у світі увійшли Фінляндія, Ірландія та Швеція. При цьому жодна з них за жодним з семи параметрів, які бралися до уваги (наука, культура, безпека, внесок у світовий порядок, клімат, процвітання та рівність, здоров’я), не посіла перші місця.

ЩО ЗА РЕЙТИНГ? Good Country Index показує, який внесок у розвиток людства робить кожна зі 153 країн, які беруться до розрахунку.

У кожної з 7 категорій – ще по 5 параметрів. Дані по них взяті зі звітів ООН, ЮНЕСКО, Світового банку та інших міжнародних організацій. Наприклад, категорія «Наука і Технології» розраховується з наступних даних:

 кількості іноземних студентів;

кількості наукових журналів та інших видань;

кількості міжнародних публікацій;

кількості Нобелівських лауреатів;

кількості міжнародних патентів.

Безнадійна чи крута: яке ставлення у світі до української науки?

ВІРИТИ ЧИ НІ? З першого погляду,показникицілком логічні та повинні давати читачеві певне уявлення про розвиток науки в країні. Проте українські реалії підказують дещо інше.

По-перше, іноземні студенти в Україну їдуть за дешевими дипломами та дешевим життям. І їхня кількість аж ніяк не пов’язана з високим рівнем науки в країні.

По-друге, авторитетних наукових видань в Україні, як кажуть самі науковці, обмаль. Більшість із них – це «видання заради видання», які друкуються вишами, щоб показати, що «робота ведеться». А якщо говорити про видання медичного спрямування, то вони здебільшого складаються з передруків іноземних статей або рекламного контенту.

Наприклад, до переліку наукових журналів, які індексуються в міжнародних науко метричних базах даних Scopus та/чи WebofScience, за даними на кінець січня 2019 року, увійшли всього 103 видання.

По-третє, нобелівських лауреатів за часів незалежності в нашій країні не було. А науковці, чиї імена пов’язують з Україною, свій головний науковий здобуток отримали будучи громадянами інших країн. Зельман Ваксман народився в Україні, але Нобелівську премію за вагомий внесок у перемогу над туберкульозом отримав як громадянин США, так само як і хімік Роальд Гофман, і економіст Семен Кузнець. Фізик Георгій Шарпак на момент отримання Нобелівської премії мав французьке громадянство, а літератор Шмуель Аґнон – ізраїльське. Щодо Іллі Мечникова, який народився і 40 років прожив в Україні, то він отримав премію як підданий Російської імперії 110 років тому.

Залишилися міжнародні публікації та патенти. Як раз за цими параметрами можна було б найбільш об’єктивно оцінити рівень розвитку української науки.

СКІЛЬКИ ПИШУТЬ? А от за кількістю міжнародних публікацій за останні 20 років (з 1996 по 2017 рік), за даними SCImago, наша країна посіла лише 41 місце.

До першої п’ятірки в цьому рейтингу входять США із приголомшливою кількістю публікацій – більше 11 млн, Китай – 5,1 млн, Великобританія – 3,1 млн, Німеччина – 2,7 та Японія – 2,5 млн. Росія посіла 13 місце із 956 тис. публікацій, Польща – 19 місце із 580 тис. публікацій. У здобутку українських науковців – 171 тис. публікацій (приблизно по 8,5 тисяч на рік).

 

Безнадійна чи крута: яке ставлення у світі до української науки?

ЩО З ГРОШИМА?Ще один дуже важливий показник – це фінансування. На сферу науки з Державного бюджету України у 2018 році було спрямовано трохи більше 6 млрд гривень, що становить 0,27% ВВП. При цьому середній показнику ЕС – близько 2% ВВП, а «наукові лідери» (США, Японія, Південна Корея) витрачають на науку від 3 до 5% ВВП щорічно.

Але порівняння витрат у перерахунку в відсотках ВВП не настільки показове, як конкретні цифри. 6 млрд гривень – це близько 200 млн євро і річний бюджет середньостатичних університетів Європи. Інша річ – США, де бюджети провідних університетів, таких як Гарвард, Єль та Стенфорд, становлять 20-30 млрд доларів, що можна порівняти з річними державними бюджетами деяких країн. Додамо сюди специфіку фінансування (за кордоном фінансують саме науку, а не стіни та штати, як в Україні) – і отримаємо вкрай невтішну картину.

Проте зазначимо, що наразі саме критерії фінансування науки в Україні зазнають великих змін. Відтепер гроші йтимуть туди, де справді проводять важливі дослідження та роблять відкриття, а не «справедливо» розподілятимуться між усіма закладами освіти і науки. І хоча глобально науковий бюджет не змінюється (різниця між 2017 і 2018 роками становить менше 2 млрд гривень), перерозподіл коштів може призвести до створення потужних наукових центрів, які отримають набагато більше грошей, а отже і можливостей, ніж раніше.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт
опитування

Найважливіше — в одному листі. Новини, реформи, аналітика — коротко і по суті.

Підпишись, щоб бути в курсі.

Дізнавайся все найцікавіше першим — слідкуй за нашими новинами у соцмережах

Дякую, я вже з вами