Берлін VS Київ. Де ефективніша місцева влада?

Сьогодні в Україні дуже часто говорять про те, що нам потрібно орієнтуватися на Європу, жити «як в Європі» та ледь не в усьому переймати європейський досвід. Чи можна вважати такі тези справедливими та раціональними? Безсумнівно, що лише частково. Далеко не все у Європі є кращим, ніж у нас. Проте, цілком логічно, що ми повинні використовувати та опиратися на ті європейські норми і стандарти, які дозволять зробити якіснішим життя в Україні. Нещодавно я з робочим візитом побувала у Берліні, де детально ознайомилася з тамтешньою системою управління містом. У мене одразу ж з’явилися аналогії з Києвом. Як у нас і як у них? У кого краще? На що нам потрібно звернути увагу і, можливо, перейняти якийсь досвід, а що потрібно відкинути? Тому хочу поділитися своїми спостереженнями, порівнявши Берлін та Київ за кількома параметрами.

Податки: що заробляє місто та скільки залишає собі
У Берліні, на мою думку, існує справедливий розподіл податку на доходи фізичних осіб. 50% зібраних податків надходить до федерального бюджету, інша половина залишається у розпорядженні місцевої громади. Що стосується Києва, то в Україні ця пропорція є абсолютно іншою і, однозначно, суперечить інтересам столичної громади. Відповідно до частини другої  статті 29 бюджетного кодексу України лише 40% зібраних податків на доходи фізичних осіб залишаються у бюджеті Києва, решту 60% столиця

віддає державному бюджету. Така пропорція багатьом і особисто мені теж видається дещо несправедливою, особливо в світлі гучних заяв уряду Гройсмана про децентралізацію. Чому Київ повинен більшу частину зібраних податків віддавати в центр, а не залишати для власного розвитку? Нагадаю, зараз йдеться лише про податок на доходи фізичних осіб. Мені, як представнику Київради, схема 50 на 50, за якою діляться податки у Берліні, видається чеснішою та зрозумілішою, хоча, можливо, і неоптимальною.

Шкільний ремонт в кредит: кому доведеться повертати кошти?
У Берліні на 3,7 мільйона населення функціонує 800 загальноосвітніх шкіл. Цього цілком достатньо, аби забезпечити освітні потреби місцевих дітей. При такій кількості шкіл середня наповнюваність одного навчального класу складає 30 учнів. Згідно даних Головного управління статистики у місті Києві, на початок 2016/2017 навчального року у столиці України функціонувало 492 загальноосвітні школи на 2,7 мільйона населення. При цьому середня наповнюваність одного навчального класу склала менше 30 осіб. Тобто ситуація з кількістю на душу населення та їхньою здатністю забезпечити освітні потреби громади у Києві та Берліні приблизно однакова. Щоправда, у німецьких колег є одна суттєва проблема. Через велику кількість багато берлінських шкіл перебувають у поганому стані та потребують ремонту, на який часто не вистачає коштів. Місто не може будувати нові школи за рахунок бюджету і вимушене брати на ці потреби кредити. На сьогодні борг Берліну складає близько 50 мільярдів євро, тому для місцевого бюджету діє мораторій на позичення коштів.

Українські школи подекуди десятиліттями чекають виділення коштів на ремонти. Для прикладу київська школа № 80 уже завалюється. А кошти на реконструкцію, попри неодноразові депутатські звернення і ґвалт батьківської спільноти, не виділені. Нібито їх немає. Чи вирішили б проблему кредити? Сумніваюсь. Якщо найсильніша європейська економіка Німеччини не дозволила їх школам віддати банківській системі позичені кошти, годі й уявляти, що сталося б у нас. Натомість, ми продовжуємо випрошувати у центру дотації, щоб хоч якось забезпечити фінансуванням освітні заклади. Повернімося до питання розподілу зароблених Києвом коштів на податках від фізичних осіб: може якби ще 10% залишилися у столичній казні (як-то в Берліні), необхідність дотацій відпала б?

Комунальний транспорт: скільки ще протримаються українські маршрутки?

На вулицях Берліну їздить виключно комунальний громадський транспорт, який належить місту. Жодних приватних перевізників, ніяких прогнилих і подертих маршруток ви там не побачите. Приватний автомобіль у полосі для громадського транспорту – це нонсенс, взимку дороги завжди почищені. Зрозуміло, що з німецькою педантичністю комунальний транспорт в Берліні «ходить» як надійний швейцарський годинник. Додайте сюди розгалужену систему наземного транспорту. Фактично, як таких транспортних  проблем у місті немає. І що важливо, щороку комунальний транспорт отримує дотації з місцевого бюджету на 700 млн євро. Це колосальна сума, про яку ми можемо тільки мріяти. Зрозуміло, що за цим параметром у порівнянні з Берліном Київ відверто пасе задніх. Можливо, 15-20 років тому поява маршруток на дорогах української столиці була логічним і потрібним рішенням, але сьогодні – це явний пережиток з минулого. Маршрутки незручні, небезпечні, вони часто провокують ДТП, а тарифи на проїзд у них далеко не завжди виправдані. На щастя, столична влада нарешті дійшла до того, що маршрутки – це не вихід. За останньою інформацією, у Києві планують поступово відмовитись від послуг приватних перевізників, закупивши новий комунальний транспорт, який повинен вирішити транспортні проблеми міста.

Більше депутатів – більше витрат чи гарантій?
Часто доводиться чути, що 120 депутатів у Київраді – це занадто багато. Така кількість депутатів не потрібна, її необхідно зменшити. Для прикладу, у Берліні, який не є набагато більшим територією та кількістю населення за Київ, – 160 місцевих депутатів.

Як правильно мера обирати
У Берліні мера обирають депутати, а не жителі міста. У Києві навпаки. Обраний берлінськими депутатами мер працює ефективно та несе відповідальність як перед радою, так і перед громадою. Якщо міркувати з точки зору принципів демократії – таке рішення є цілком виправданим. Адже на виборах до місцевої ради громада Берліну, як єдине джерело влади, вже делегує свої повноваження депутатам. Навіщо їх ще раз делегувати меру? Питання риторичне, воно не для роздумів про зміну виборчої системи, а лише для розширення кругозору.

Замість висновків
Свої переваги та недоліки можна знайти скрізь. Інша справа – мати достатньо критично мислячих осіб при прийнятті відповідних управлінських рішень. Не варто нехтувати позитивним європейським досвідом щодо місцевого управління, особливо якщо він сприяє вирішенню багатьох проблем. Але треба віддавати собі належне, що лише скрупульозний аналіз існуючих світових практик, чесна оцінка їх відповідності українським вимогам і доцільне використання ефективного досвіду, а не сліпе копіювання привезених з-за кордону управлінських кроків, дозволить нам побудувати в Україні справедливу систему місцевого самоврядування, яка в першу чергу слугуватиме інтересам українців!

 

Поделиться

Авторський блог

Алла Шлапак

Лидер Общественной организации «Социальная справедливость «Совесть», депутат Киеврады. Кандидат экономических наук.

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами