Азіатська освіта: успіхи і провали найрозумніших систем у світі

Азіатська освіта: успіхи і провали найрозумніших систем у світі

 
 
00:00 /
 
1X

Азіатські школярі і студенти займають найвищі сходинки в різних міжнародних освітніх рейтингах. Особливо це стосується точних і природничих наук. І хоча освіта в азіатських країнах неоднорідна за своїми принципами і досягненнями, вона має багато спільних рис. EtCetera з’ясовував, які з них гідні того, щоб їх переймати, а які, навпаки, показують ризики «культу освіти».

СУЧАСНІСТЬ І ЯКІСТЬ. Освітня система Сінгапуру створювалася буквально з нуля в 1980-х роках. Причому створювалася з конкретним завданням – забезпечити процвітання країни. Завдяки фундаментальним і далекоглядним реформам уряду вдалося досягти своєї мети. Сінгапурська освіта стала однією з кращих у світі і лягла в основу однієї з найсильніших економік. Вона відмінно інтегрована в світовій освітній процес і ринок праці. А випускники мають актуальні сучасні навички і дуже конкурентноздатні як в Азії, так і в англомовних країнах.

Південна Корея також готує сучасних затребуваних фахівців, незважаючи на те, що тут освіта будується на багатовіковий (з кінця X століття) традиції обраності і винятковості.

У цілому, випускники азіатських університетів – це бажані фахівці для міжнародних компаній у сфері економіки і фінансів. Їх знання не потрібно актуалізувати, тобто вкладати в них додаткові кошти. Вони не знаходяться в «пошуку себе», як багато європейських та американських випускників, а готові працювати не покладаючи рук «тут і зараз».

ПРИВЧАННЯ ДО ПРАЦІ. У той час як українські батьки сперечаються про те, чи повинні їх діти мити підлогу в класі і прибирати листя на шкільному дворі, маленькі корейці, японці і сінгапурці виконують своєрідні «трудові повинності». Діти тут прибирають не тільки в класах, але і в місцях загального користування, в японських молодших школах прийнято вирощувати овочі і зелень для своєї ж їдальні.

У японців у програмах є обов’язкові уроки технології, де їх вчать шити і готувати, не ділячи при цьому класи за статевою ознакою (якщо, звичайно, школа або клас з самого початку не має статевого розподілу). Така ж система і в Сінгапурі.

СТАТУС ПЕДАГОГА. Повага до викладача – це спільна риса для азіатських країн. Причому якщо в Японії та Південній Кореї високий статус вчителя – це культурний феномен і частина давніх традицій, то в Сінгапурі – це спеціально створений елемент культу освіти. Стати вчителем в Азії непросто. Для цього потрібно бути спочатку одним з кращих учнів, потім – одним з кращих студентів, а також пройти не тільки інтелектуальний, а й психологічний відбір. Але нагорода того варта – добре оплачувана престижна робота і високий статус у суспільстві. Саме тому викладацький склад в школах та університетах Азії не має такого гендерного перекосу (переважання жінок), як в Україні.

У такій ролі педагога є і зворотна сторона – авторитаризм. Сінгапуру це не стосується – тут дотримуються західних стандартів взаємодії між педагогом і учнем, є місце дискусіям, висловлюванням власної думки. А ось в Південній Кореї нікому не прийде в голову суперечити вчителю. Більш того, у цій країні покарати учня, вдаривши його лінійкою по руках або поставивши на коліна з піднятими вгору руками – в порядку речей.

Японські вчителі також досить авторитарні. Їм кланяються і теж не суперечать, хоча тут тілесні покарання школярів були офіційно заборонені ще в середині минулого століття.

ВИСОКА СЕГРЕГАЦІЯ. Освітня гонка, обмежена кількість університетів і велика щільність населення стають причиною вимушеної сегрегації вже зі шкільної лави. Особливо це помітно по сінгапурській системі – тут вже з середньої школи дітей ділять на класи за здібностями. Тільки кращим відкрита дорога до вищої академічної освіти. На них і зосереджені основні педагогічні сили.

Сегрегація позначається і на статусі шкіл. Наприклад, в Японії, більшість закладів середньої освіти – приватні. Там і кращі педагоги, і, відповідно, більш якісний «відсів» учнів. Але і заплатити за цей статус доведеться чимало. Виходить, що державна школа – це майже вирок, місце для «бідних і дурних».

ТИСК. Висока конкуренція на всіх етапах освіти, а опісля і під час отримання роботи, призводить до того, що на учня і студента чиниться великий психологічний тиск. Навчання проголошується основним, а часто і єдиним завданням азіатських учнів. Показовий приклад: під час головного шкільного іспиту в Південній Кореї, який, до речі, триває 9 годин, країна в буквальному сенсі завмирає. Водіїв закликають не сигналити поблизу шкіл, під час написання аудіювання з англійської мови діє заборона на зліт і посадку літаків. У 2017 році на годину пізніше почали працювати банківські установи та головна фондова біржа країни – щоб знизити навантаження на громадський транспорт, яким діти добираються до пунктів здачі іспиту. До речі, тих, хто спізнюється на іспит, готовий підкинути будь-хто, навіть поліція – для цього створюються спеціальні додаткові патрулі. А батьки учнів у цей час моляться в храмах.

Такий ажіотаж навколо, здавалося б, звичайного іспиту показує всю серйозність і навіть фанатичність підходу азіатів до навчання. У такій обстановці багато хто не витримує тиску. Самогубства корейських і японських школярів через провал екзамену або зниження в рейтингу – це відомий у світі феномен. Суїцид у двох цих країнах є основною причиною смертей серед учнів старших шкіл та університетів у віці від 15 до 24 років.

До відчайдушного кроку підлітків підштовхує не тільки стрес через навчання, а й масовий булінг, на який у школах прийнято закривати очі. Дітей цькують через низький соціальний статус, зовнішнішність, расову приналежність або просто через те, що вони не можуть дати відсіч.

Трохи інша ситуація в Сінгапурі. Населення тут мультикультурне, а в школах навчається багато іноземців, тому національність, релігія або змішання крові зазвичай не стають причиною для булінга. Та й в цілому для цієї країни шкільне цькування і самогубства серед підлітків не характерні.

БІЗНЕС. Японські дзюку, як і південнокорейські хагвони (репетиторські школи) – це величезний бізнес, фактично, створений штучно і нав’язаний учням системою. Усі вони платні, а не відвідувати їх неможливо – шкільна програма не дозволяє повноцінно підготуватися до випускних іспитів і вступу до університету. Тому репетиторські школи стають своєрідними вечірніми школами для учнів, де вони вчаться після основних занять до 22:00-23:00.

За підрахунками десятирічної давності японські дзюку заробляли на рік більше одного трильйона ієн (майже 9 млрд доларів). Ця сума співставна з військовим бюджетом країни.

БЕЗ ПОЗИТИВУ. При всьому своєму зовнішньому благополуччі і перспективах освіта в Азії має багато негативних сторін. Найвища конкуренція породжує велике психологічне та економічне навантаження на самих студентів та їх сім’ї. У підсумку все життя до моменту отримання бажаної роботи перетворюється на битву з іншими претендентами на місце і гонку за кращими оцінками. Щоб виграти цю гонку, азіати, починаючи із середньої школи, віддають навчанню по 14-17 годин на добу, включаючи вихідні, а їх батьки витрачають сотні доларів на місяць на додаткові заняття. Тому що тільки престижна освіта і зв’язки у вищих колах можуть гарантувати хороше місце у великій компанії. «Середнячки» (за місцевими мірками) виявляються за бортом життя.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами