Арнаути, поліглоти і червона горілка: як сьогодні живуть українські албанці

У 1950-х роках вчені-етнографи зробили дивне відкриття. Під час експедицій в болгарські села Одеської області вони з подивом виявили, що деякі жителі цих сіл говорять зовсім не болгарською. Самі себе ці люди називали просто «своїми». Вчені з’ясували: це нащадки албанців. Черговий матеріал із серії «Теж українці» – про цю унікальну громаду.

ХТО ТАКІ? Шлях албанців в Україні був довгим і непростим. На рубежі XV і XVI століть Албанія була завойована Османською імперією. Кілька тисяч православних албанських сімей, не бажаючи підкорятися новим порядкам, вирушили на пошуки нової батьківщини. Пошуки затягнулися на декілька століть. Тільки на початку XIX століття нащадки цих сімей (разом з болгарами і гагаузами, що приєдналися до них) оселилися в Бессарабії, а також в Одесі. Пізніше частина з них вирушила ще далі на схід – на узбережжя Азовського моря.

Дивно, але ці люди ніколи не називали себе албанцями. У XIX столітті в ходу була назва «арнаути» – так православних албанців називали турки. Саме від цього слова походять назви двох знаменитих одеських вулиць – Великої і Малої Арнаутської. У ті часи тут розташовувалася албанська колонія. Ще одне нагадування про перших албанських переселенців – назва одного з найпопулярніших на півдні України сортів ярої пшениці – арнаутки. Саме арнаути познайомили українців з цим сортом.

До початку ХХ століття слово «арнаути» теж було майже забуте. А нащадки албанських переселенців почали називати себе «танте», що в перекладі означає просто «свої».

СКІЛЬКИ ЇХ? За даними перепису 2001 року, в Україні проживало 3308 албанців. Правда, голова албанського суспільства «Ріліндія» в Одеській області Родіон Пандара стверджує, що їх набагато більше: близько 10 тисяч.

ДЕ ЖИВУТЬ? Найбільша албанська община – в селі Каракурт (колишнє Жовтневе) Болградського району Одеської області. Кожен другий житель села говорить про свої албанські корені. Є албанські громади і в трьох селах Запорізької області – в Георгіївці, Дівнинському і Гамівці.

ЯК РОЗМОВЛЯЮТЬ? Між собою більшість українських албанців говорять албанською. Звичайно, за багато років, протягом яких албанці жили серед представників інших національностей, їх мова серйозно змінилася. Наприклад, з’явилися незвичні для Албанії імена: Ано (Аня), Доча (Дуся), Сандьо (Саша). Але найцікавіше, що нащадки арнаутів ніколи не знали традиційної албанської писемності на основі латинського алфавіту. Албанські слова вони записують кирилицею.

Незважаючи на те, що албанська община досить численна, до недавніх пір в Україні не було жодної школи з вивчення албанської мови. Тільки в 2016 році в Каракурті стараннями місцевих ентузіастів відкрилися мовні курси.

До речі, життя в багатонаціональному оточенні зробило українських албанців поліглотами. Багато з них знають не тільки албанську, російську та українську, але й болгарську та гагаузьку мови.

У ЩО ВІРЯТЬ? Більшість українських албанців – православні. У минулому в усіх албанських селах були свої окремі церкви, побудовані переселенцями. До нашого часу збереглися лише два таких храми – в Дівнинському і Гамівці. А богослужіння продовжують проводитися тільки в Гамівській церкві.

ЯК ЖИВУТЬ? Сучасна культура українських албанців зазнала сильного впливу з боку односельчан-болгар. Наприклад, у свята албанці танцюють болгарський народний танець хоро. Проте в будинках деяких літніх людей, як і раніше, можна відшукати нагадування про давно покинуту їх предками батьківщину. Наприклад, подушки і килими, вишиті в традиційних для Албанії червоно-чорно-білих кольорах. Або низький столик на трьох ніжках – за старих часів албанці обідали, сидячи на підлозі навколо такого столу.

ЩО ЇДЯТЬ? Албанська кухня теж зазнала значного болгарському впливу. Найпопулярнішою стравою стала болгарська міліна – різновид сирної запіканки. Однак подекуди збереглися і традиційні албанські страви, такі як, наприклад, тушковане м’ясо з цибулею або запечена овеча голова.

ЩО СВЯТКУЮТЬ? Албанці відзначають ті ж свята, що і їхні сусіди інших національностей. А найбільше народних звичаїв збереглося в традиційному весільному обряді. Весілля українські албанці гуляють два дні. У перший день, коли наречений забирає наречену з дому її батьків, свати разом відпивають вино з гил-гила. Це спеціальний глечик з двома ручками, до якого кріпиться шкіряний ремінець. А на другий день прийнято пити акуке-раки – горілку, забарвлену в червоний колір.

ЯК ОРГАНІЗОВАНІ? Якоїсь єдиної організації українських албанців не існує. Але в албанських селах діють національно-культурні товариства. Наприклад, у каракуртів є товариство «Ріліндія», а в Георгіївці – товариство «Дарданія».

ДЕ ПОЗНАЙОМИТИСЯ З КУЛЬТУРОЮ? Єдиний в Україні центр албанської культури розташувався в будинку культури села Каракурт. Тут зберігаються не тільки експонати місцевого краєзнавчого музею, а й картини з видами історичної батьківщини і навіть подарований консулом Албанії національний прапор.

Крім того, артефакти, пов’язані з албанською культурою, можна побачити в музеях народного побуту в Приазовському та Девненському. А ще в Запорізькій області є туристичний центр «Албанська садиба». На влаштовуваних центром вечорах і екскурсіях усі бажаючі можуть спробувати страв албанської кухні, побачити старовинні предмети побуту, послухати народних пісень і навчитися народних танців.

Читайте також: ТЕЖ УКРАЇНЦІ: НАШІ НІМЦІ

 

Поделиться

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Читайте на ETCETERA

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами