Афера століття: як викрили найбільше шахрайство в українській історії

Афера століття: як викрили найбільше шахрайство в українській історії

 
 
00:00 /
 
1X

У проекті ХРОНОГРАФ на сайті EtCetera ми говоримо про тих людей, події та явища в історії України, про яких вам навряд чи розповідали в школі чи вузі.

Перше банківське відділення в Києві відкрилося ще в 1781 році. Щоправда, воно дуже швидко закрилося, а справжня банківська діяльність в українській столиці почалася тільки 58 років по тому. Тоді, в 1838 році, в місті відкрили відділення (або, як тоді говорили, «контору») Державного банку Російської імперії. До речі, воно розташовувалося в тій же будівлі, в якій  зараз знаходиться Національний банк України. Це була дуже серйозна установа, тому чиновник, який керував нею, носив звання дійсного статського радника. Щоб ви розуміли, це те ж саме, що генерал-майор у армії.

Однак, скільки існує банківська система, стільки існують і банківські шахраї. Причому, мова йде не тільки про дрібне шахрайстві, а й афери на суми з багатьма нулями. А найгучніше банківське шахрайство в Києві викрили в 1850-х роках. І ось як це було.

Все почалося з того, що київська контора Держбанку не дорахувалася значної суми грошей. Втім, «значної» – це м’яко сказано: недостача склала – не мало не багато – 2 мільйони рублів. Ревізор, який знайшов це, довго не міг прийти до тями. Він повідомив про те, що трапилося, керуючому конторою, Григорію Мессінгу. Ну а той, не довго думаючи, звинуватив своїх підлеглих у недбалості і недобросовісності. Скандал вибухнув неабиякий. Київський генерал-губернатор Іларіон Васильчиков написав про подію в Петербург, в міністерство фінансів, а звідти до Києва направили спеціальну міністерську комісію для розслідування.

Як виявилося, у київській конторі Держбанку відбувалися досить дивні речі. Який-небудь місцевий бізнесмен приносив у банк підписаний ним вексель і отримував кредит. Зазвичай мова йшла про чималу суму готівкою. Гроші позичальник так і не повертав, але банківські клерки чомусь не поспішали звертатися до суду. А коли все-таки зверталися, раптово виявлялося, що час на оскарження вже минув. Зрештою, банк списував втрачені гроші в збиток. Але минав якийсь час, і злісний неплатник, наче й не було нічого, знову стукав у двері банку з новим векселем у руках. І – дивна річ! – знову отримував значну суму кредиту. Яку знову «забував» повернути. І так – багато разів.

Заради справедливості відзначимо, що іноді банк встигав звернутися до суду вчасно. Суддя, ясна річ, зобов’язував боржника повернути гроші, а якщо таких у нього не знаходилося, – розпоряджався продати все своє майно. Ось тут і виявлялося, що все добро неплатника не варте й відсотка від тієї суми, яку він заборгував банку. Наприклад, київський купець Павло Гетьман узяв в кредит 4060 рублів, а від продажу його будинку та іншого майна банк виручив всього 54 рублі. Що робити з рештою суми боргу? Правильно, списати в збиток…

Ревізори з міністерської комісії відразу зметикували: такого роду дивні речі навряд чи могли відбуватися без відома банківського начальства. І вони не помилилися. Матеріали справи передали в поліцію, і вже дуже скоро сищики заарештували місцевого дворянина на ім’я Еразм Яцкевич. Він не став відпиратися і відразу ж розкрив і механізм афери, і її головного ініціатора. Ним виявився сам керівник київської контори Держбанку Григорій Мессінг. А допомагали йому практично всі члени наглядової ради банку.

Шахраї вигадали досить хитру схему. Яцкевич, якого Мессінг зробив своєю «довіреною особою», вишукував у місті шукачів швидкого і не обов’язкового законного заробітку. Найчастіше такими виявлялися відставні канцеляристи, незадоволені своїм утриманням, конторники з маленькою зарплатою або невдачливі дрібні підприємці. Оскільки право підписувати векселі було тільки у членів купецької гільдії, Яцкевич, використовуючи свої зв’язки і щедро роздаючи хабарі, нашвидкуруч записував знайдених ним людей до купців. Ну а далі все просто: за кожен підпис на векселі новоспечений купець отримував від 100 до 200 рублів.

Щоправда, тодішні правила не дозволяли банку автоматично давати клієнту кредит під час подання векселя. Кожен випадок мав окремо розглядати обліковий комітет банку. Саме він вирішував, врахувати вексель або відмовити в кредиті. Втім, з цим у шахраїв не виникало жодних труднощів. По-перше, головою комітету був сам Григорій Мессінг, який і продавлював «потрібні» рішення. А по-друге, найвпливовіші члени комітету і самі були, як то кажуть, «на паях».

Розслідуючи справу, міністерська комісія виявила цілих 382 підозрілих позичальника. Ревізори почали з’ясовувати, хто всі ці люди. Як виявилося, у 121 з них взагалі не було жодного майна, 58 виїхали з Києва у невідомому напрямку, ще 19 померли, а решта 184 чоловіки… взагалі ніколи не існували.

Природно, все керівництво київської контори Держбанку відсторонили від виконання своїх обов’язків. Почався кримінальний розгляд. Слідчим довелося допитати сотні свідків і вивчити тисячі документів. А час, тим часом, йшов. Всі підозрювані, включаючи колишнього керуючого Григорія Мессінга, вже покинули цей світ, а розслідування так і не вдалося завершити. Зрештою, справу просто довелося закрити. Ніхто з організаторів грандіозної афери не поніс покарання, а зниклі 2 мільйони рублів так ніколи й не повернулися в скарбницю держави.

Такі справи.

На сьогодні все. Якщо у вас є що сказати – не мовчіть, залишайте ваші думки і пропозиції в коментарях під записом і не забувайте слухати нас на сайті EtCetera.

Читайте також: ХТО ТАКІ КРИМСЬКІ ГОТИ І КУДИ ВОНИ ЗНИКЛИ

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт

Самое важное — в одном письме. Новости, реформы, аналитика — коротко и по сути.

Подпишись, чтобы быть в курсе.

Узнавай всё самое интересное первым — следи за нашими новостями в соцсетях

Спасибо, я уже с вами