ПОМЕРТИ ГІДНО: коли в Україні з’явиться паліативна допомога?

У жовтні відзначається Всесвітній день паліативної допомоги. Це підтверджує той факт, що проблема паліативу як одного з найменш реалізованих напрямків охорони здоров’я, сьогодні потребує особливої ​​уваги з боку держави, громадськості та медиків. EtСetera розповість, що таке паліативна допомога, кому вона потрібна, і чому важливо, щоб це питання вирішувалося на рівні держави.

ПАЛІАТИВ – це запобігання або зменшення страждань тяжкохворих людей, підтримка їх самих і їхніх близьких. Це комплексний медико-соціальний підхід, який дозволяє поліпшити якість життя пацієнта і його сім’ї. Це гарантія того, що в кінці свого шляху людина не залишиться один на один зі своїм болем і її відхід буде гідним і безболісним, наскільки це можливо. Паліативна допомога може надаватися як в медичних установах (в паліативних відділеннях або хоспісах), так і за місцем проживання пацієнта – для цього формуються особливі паліативні бригади.

У КРОЦІ ВІД… Найчастіше, чуючи про паліативну допомогу, люди думають про те, що вона пов’язана з прискоренням або, навпаки, відтягуванням моменту смерті. Це поняття також часто пов’язують з евтаназією (саме тому паліатив довгий час був майже табуйованою темою в суспільстві). Але це зовсім не так. Паліатив не ставить собі за мету наблизити або віддалити смерть людини. Всі методи і прийоми паліативу спрямовані лише на забезпечення найкращої якості життя пацієнта і його близьких у період від постановки діагнозу до його смерті.

ПАЦІЄНТ. Паліативної допомоги потребують усі, у кого діагностували останні стадії прогресуючого захворювання, яке не підлягає лікуванню, якщо таке захворювання супроводжується хронічним больовим синдромом і значними обмеженнями життєдіяльності. Прийнято вважати, що це тільки онкологічні хворі, але це далеко не так. За підрахунками ВООЗ, співвідношення онкологічних і неонкологічних пацієнтів, які потребують паліативної допомоги, приблизно 60/40. До другої категорії потрапляють люди з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, складними генетичними і неврологічними захворюваннями, серцевою і нирковою недостатністю. Але при цьому статистика отримання паліативної допомоги зовсім інша – 95% пацієнтів, які її отримують, є якраз онкохворими, для інших категорій така допомога менш доступна.

Але робота фахівців з паліативної допомоги спрямована не тільки на пацієнта, а й на тих людей, які знаходяться з ним поруч. Адже тяжкохворий чоловік в будинку – це величезний тягар для близьких. Причому тягар не тільки фізичний, а й моральний. Особлива підтримка потрібна батькам помираючих дітей, і тим, хто втрачає своє підружжя. Таким людям потрібна психологічна і духовна допомога.

500 тисяч українців,
в тому числі 17 тисяч дітей на даний момент потребують
паліативної допомоги (за даними міжнародного благодійного фонду «Відродження»).

ХТО ДОПОМОЖЕ? Паліативну допомогу в тій чи іншій мірі надають найрізноманітніші фахівці: медичні та соціальні працівники, психологи і священнослужителі.

ПРОБЛЕМИ. Крім традиційної табуйованості теми паліативу, в нашій країні є і інші, більш матеріальні проблеми.

По-перше, фінансова. Розвиток приватних хоспісів – питання навіть не найближчих років. Перебування в них занадто дороге для українців, які витрачають на лікування останні гроші і навіть змушені продавати для цього майно. Створення відділень при держустановах теж пов’язано з великими фінансовими витратами, які ні в держбюджеті, ні на місцях не передбачені навіть на чверть потреби.

По-друге, медикаментозна. Згідно з підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, для забезпечення потреби невиліковно хворих в Україні необхідно близько 500 кг наркотичних речовин на рік. А закуповується приблизно 60 кг. Паліатив ж безпосередньо пов’язаний з медикаментозним полегшенням болю пацієнтів. І хоча виписати такі препарати стало набагато простіше, ніж раніше (виписати рецепт тепер може не тільки онколог, наприклад, але і сімейний лікар), але не всі нужденні можуть їх отримати.

По-третє, освітня. В Україні немає комплексного підходу з підготовки кадрів для паліативних служб. Але ж це зовсім особлива сфера діяльності, в якій недостатньо стандартних медичних (або не медичних) навичок.

По-четверте, кадрова. Так, на одного паліативного пацієнта повинна припадати як мінімум одна медична сестра, а є ще лікарі, санітари, психологи та інші фахівці, які повинні отримувати зарплату.

14-15% – такий відсоток забезпечення потреби українців в паліативній допомозі.

СТРАТЕГІЯ. Активно просувати питання розвитку паліативної допомоги почали лише в останні роки. Пов’язано це, в першу чергу, з перспективою переведення частини незатребуваних і неефективних лікувальних установ в статус хоспісів в результаті проведення реформи охорони здоров’я. Таким чином, медпрацівники не втратять свої місця, а населення отримає доступ до паліативної допомоги, яка, до речі, по недавно прийнятому Верховною Радою Закону № 6327 «Про державні гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» повинна бути на 100% безкоштовною, тобто оплачуваною з державного бюджету.

Однак найважливіший в цьому напрямку документ – Національна програма паліативної допомоги в Україні – ще не прийнятий. Так, з 2013 року діє Наказ МОЗ «Про організацію паліативної допомоги», але він лише встановлює порядок надання паліативної допомоги. А стратегії по збільшенню кількості паліативних ліжок, облаштуванню хоспісів, підготовці кадрів в нашій країні просто немає. Точніше, є, але тільки в проекті – в обговореннях експертного співтовариства і волонтерів.

НА МІСЦЯХ. Є окремі місцеві програми розвитку паліативної допомоги, але вони рідко бувають реалізованими в повному обсязі або навіть частково. Наприклад, київська програма, розрахована на 2017-2021 роки, так і не була прийнята. Хоча ситуація з даним видом допомоги в столиці одна з найгірших в Україні. Тут потреба закривається приблизно на 5%. Досягти успіху в цьому питанні може Дніпро, якщо місцева міськрада цього року затвердить відповідну програму – депутатам її вже презентували. Тут планується створити паліативні бригади при кожному з 12 центрів первинної медико-санітарної допомоги, закупити необхідні ліки і технічні засоби, підготувати кадри. Якщо програму приймуть, це стане першою спробою комплексного вирішення проблеми паліативу в Україні.

Ось і виходить, що в містах-мільйонниках, куди люди стікаються за якісною медичною допомогою, паліатив на даний момент забезпечують в основному волонтери та релігійні організації. Наприклад, в Одесі в жодній міській лікарні немає паліативних ліжок, а в обласному онкодиспансері тільки планується запуск хоспісу. У той же час, кількість паліативних хворих з кожним роком збільшується. Чому? Це питання до системи охорони здоров’я і до держави в цілому. Тут і проблеми ранньої діагностики, і економічні причини, і обмежений доступ сільського населення до медичної допомоги. Так що питання паліативної допомоги не може бути вирішеним виключно на місцях.

Поделиться
Висловити своє враження
Love
Haha
Wow
Sad
Angry

Залишити коментар

Увійти через соціальний аккаунт
опитування

Найважливіше — в одному листі. Новини, реформи, аналітика — коротко і по суті.

Підпишись, щоб бути в курсі.

Дізнавайся все найцікавіше першим — слідкуй за нашими новинами у соцмережах

Дякую, я вже з вами